Розділ I - Агнета - Частина I

Березневий вечір видався морозним. На деревах і землі ще лежав сніг, як нагадування про довгу і холодну зиму. У сараї тихо працював дизель-генератор, наповнюючи все навколо тріском. За десять метрів від сараю стояв старий одноповерховий будинок із забитими вікнами. Двері будинку також були зачинені дошками. Єдиним входом до будинку був спуск у підвал.

До цього будинку не вела жодна дорога. Лісова хаща, що оточувала його була настільки густою, що вже й за п'ятдесят метрів від будинку його було не розгледіти крізь щільні ряди дерев. Наче хтось хотів приховати це житло. Єдиним острівцем цивілізації був невеликий будиночок за кілька кілометрів від цього місця, але там рідко хто бував. Хоча сьогодні, поряд із будиночком стояв білий Mitsubishi Outlander. Щоправда, власника машини не було видно поблизу. Але гостям, які приїхали з міста, було і так відомо, де його господар. Тому залишивши свої автомобілі біля самотнього, зробленого з колод будиночка, вони вирушили до хащі. Їхні чорні костюми виділялися на тлі білого пейзажу, але гостей це аж ніяк не бентежило. Тихо підійшовши до дивного будинку, вони обійшли його з усіх боків і, знайшовши єдиний вхід, готувалися вдертися всередину.

- Група один готова до штурму, - промовив голос у рації. – Група два залишається для прикриття.

Струнка шатенка в чорній дутій курточці затяглася тонкою сигаретою і, піднісши рацію до губ прикрашених яскравою помадою, вимовила:

- Вперед.

– Вас зрозуміли! Уперед!

Бійці спецпідрозділу поліції безцеремонно вибили двері підвалу і кинулися усередину. Звідти долинули крики. Один із бійців кричав, щоб хтось ліг на підлогу, склав руки за головою і не намагався дурити. Далі почувся дитячий крик та плач.

- Ось же покидьок, - тихо вилаялася жінка, кидаючи недопалок собі під ноги. Розчавивши його, вона попрямувала до будинку.

- Тихо, не плач, все вже позаду, - долинало з рації. Хтось намагався заспокоїти перелякану дитину. То була дівчинка. Її звали Агнета Хольм і вже третій рік як слідчий Ліва Ісакссон розшукує її. Третій рік порожніх надій, безсонних ночей та розпачу. Що з нею? Втекла вона з дому чи її викрали? Сама вона ховається від поліції та інших людей чи її утримують? Ліва сподівалася на другий варіант. Так, він жорстокий, але тоді є шанс не просто знайти, а й повернути дівчинку. Вона могла стати жертвою насильства, але це б означало, що вона хоче повернутися додому. Наївні думки, але Ліві не хотілося йти проти волі дівчинки. Адже приводів втекти з дому вона мала чимало. А якщо дівчинка пішла за своєю волею, то… це нічого не змінить, адже вона дитина, та все ж.

І зараз, дивлячись на неї, укочену в плед, вона відкинула всі сумніви. Дівчинка стояла на снігу у легких балетних туфлях та пачці. Вона стояла трохи осторонь входу до будинку в оточенні бійців спецпідрозділу поліції. Ліва хотіла було обуритися на них за неквапливість. Вони, звичайно, молодці, витягли її, укутали в плед, але зараз дівчинка стояла на морозі практично гола. Чого вони чекали? Окремого розпорядження? Ліва не любила працювати зі спецпідрозділом. Часом без них не обійтися, але в таких ситуаціях вони часом поводяться як дерев'яні солдатики: доки не пнеш, нічого не зроблять.

- Тебе звуть Агнета? - присівши перед дівчинкою, що плаче, запитала Ліва. Дівчинка мовчки глянула на неї та швидко відвела погляд. Вона плакала, кутаючись у плед.

«У неї шок, - подумала Ліва, - звичайно, пережити таке».

- Відведіть її в машину, - сказала Ліва підвівшись.

Бійці кивнули та повели дівчинку геть.

З дому вивели високого довговолосого чоловіка років сорока. Він був одягнений у білу сорочку та сірі штани. Ліва була впевнена, що там, у будинку, залишився такий же сірий піджак.

- Мортен Єнсен? - запитала вона, підійшовши до чоловіка не приховуючи свою зневагу та гидливість. Жодних інших почуттів ця людина не могла в неї викликати. Хоч вона й була досвідченим слідчим, злочинці завжди викликали в неї зневагу та огиду. Навіть, попри весь блиск, який на них міг бути. А на Мортені він був.

Бійці тримали злочинця під руки.

- Ви ж знаєте, що так, - відповів він, підвівши голову, щоб пасмо білого волосся спало з обличчя.

- Ви звинувачуєтеся в викраденні та незаконному утриманні неповнолітньої особи, - намагаючись ігнорувати нахабне висловлювання затриманого, сказала Ліва. - Вивести!

Поліцейські підштовхнули Мортена вперед і повели геть. Вона не знала, що з нею відбувається. По суті це була кульмінація справи. Злочинця спіймано, дівчинка знайдена. Все! Попереду передача справи до прокуратури та суду. Для Агнети, звичайно, все ще попереду. На неї чекає довга реабілітація з психологами та, можливо, лікування від травм та хвороб, отриманих тут за час ув'язнення, але весь жах позаду!

Ліва увійшла до будинку. Підвал являв собою невеликий передбанник, де знаходилася пральна машина, були розвішані мотузки для білизни та складені мийні засоби. Так само, в далекому кутку розташовувався стелаж з різними консервами, від фруктів та овочів до м'яса, риби та готових страв.

Сходами, які закінчувалися замкненими дверима, можна було потрапити до будинку. І це був звичайний будинок! Прибраний, затишний будинок. З кухні виходив запах свіжоспечених вафель і шоколаду, скрізь горіло м'яке світло, яке заміняло відсутність природного освітлення. Під стелею працювали кондиціонери, підтримуючи тепло у будинку. Ліва навіть здивувалася, як на все це вистачало потужності одного дизель-генератора, що стоїть у сараї.