Розділ 14. Перша мутація

Переговорна була надто світлою.

Сонячне світло відбивалося від скляних стін і стільниці, роблячи кімнату майже холодною. Навіть повітря здавалося сухим — пахло кавою, папером і дорогим парфумом.

Мітч стояв біля вікна.

За склом повільно рухалися машини, залишаючи довгі смуги світла на асфальті.

Поруч стояв Джек.

Те, що далі сказав Мітч, змусило його напружитися.

— Я радий, що ти мислиш так само, як і я, — голосно сказав Мітч. — І, чесно кажучи, це багато що пояснює.

— Що саме? — запитав Джек.

Мітч кілька секунд мовчав, дивлячись на вулицю.

— Це пояснює, що джерело витоку — не ти.

Джек насупився.

— Не я?

— Коли ми почали розмову з інвесторами, стало зрозуміло, що вони надто добре знають, що відбувається в лабораторії. Надто детально. Наче хтось передає їм дані.

Тиша в кімнаті стала важчою.

Джек відчув, як усередині щось неприємно холоне.

— Джек, — тихо сказав Мітч. — Будь обережним. Такі люди рідко приймають відмову.

— Тому ви хотіли поговорити наодинці?

Мітч кивнув.

— Так. І ще раз повторю — будь обережним.

Тим часом Адріан проводжав гостей.

Коридор був тихим, килим приглушував кроки.

Але Адріан чув власне дихання.

Його насторожило, що Мітч вирішив говорити з Джеком без нього.

Знову.

Знову це відчуття — ніби він лише тінь у власному проєкті.

Один із інвесторів уповільнив крок.

Він підійшов ближче.

І майже непомітно торкнувся долоні Адріана.

Щось тонке ковзнуло між пальцями.

Візитка.

Без логотипа.

Лише номер.

І короткий рядок.

Коли будеш готовий іти далі.

Адріан не подивився на неї.

Просто стиснув пальці.

У коридорі пахло холодним кондиційованим повітрям і слабким ароматом дорогого тютюну.

Інвестори зупинилися біля ліфта.

— Офіційно неможливо, — сказав перший.

— Керівник надто емоційний.

— Він не керівник, — тихо відповів Адріан, відходячи.

Двері ліфта тихо дзенькнули.

Голоси стали приглушеними.

— Тоді інший шлях.

— Через кого?

Пауза.

Короткий погляд назад.

У бік переговорної.

На спину Адріана.

— Він уже сумнівається.

Двері ліфта зачинилися.

Метал глухо вдарився об метал.

Тим часом.

У лабораторії.

Миші почали поводитися неспокійно.

Тонкий писк луною відбивався від скляних стін.

Анна перевіряла звіти.

Екран ноутбука освітлював її обличчя блакитним світлом.

Джек, який повернувся, переглядав графіки.

Сервери тихо гули під столами.

На склі клітки з’явилася тонка тріщина.

Спочатку її прийняли за подряпину.

— Тиск у нормі? — запитав Джек.

— У нормі, — відповіла Анна.

Але графік пульсації в резервуарі став нерівним.

Миші смикалися, ніби реагували на невидимий імпульс.

Тріщина поглибилася.

Металевий болт кріплення ледь помітно провернувся.

Анна відволіклася на дзвінок.

Телефон завібрував на столі.

Джек вийшов у коридор — зустріти доньку.

Лабораторія на кілька хвилин залишилася без уваги.

Лише гул серверів.

І тихий писк мишей.

Хрускіт.

Скло здалося.

Маленька біла миша вислизнула з клітки.

Вона завмерла.

Її очі відбивали слабке зелене свічення резервуара.

Миша рухалася не хаотично.

Наче слідуючи маршруту.

Вздовж стіни.

До вентиляційної решітки.

Кігті тихо шкребли метал.

Решітка піддалася.

Миша зникла в каналі.

Ззовні повітря було теплим.

Пахло нагрітим асфальтом і свіжою травою.

Технічний люк за будівлею лабораторії був погано закріплений.

Кришка піднялася.

Миша вибралася назовні.

Західне сонце вдарило їй в очі.

Вона зупинилася.

Наче аналізуючи нове середовище.

Її шерсть повільно потемніла.

Наче підлаштовуючись під тінь.

Біля входу стояла машина.

Діану привезли раніше, ніж зазвичай.

Бабуся поспішала.

— Побудь у тата, — сказала вона і поїхала.

Двигун машини швидко стих.

Діана залишилася сама.

Вона сіла на бордюр.

У руках — її іграшка.

Під ногами майнула тінь.

Вона помітила мишу.

— Привіт… — тихо сказала дівчинка.

Вона простягнула руку.

Миша не втекла.

Вона дивилася.

Голова трохи нахилилася вбік.

Наче прислухалася.

У її очах відбивалося зелене мерехтіння.

Секунда.

Дві.

Різкий стрибок.

Зуби впилися в шкіру.

— Ай!

Діана відсмикнула руку.

Крапля крові впала на асфальт.

Миша відскочила.

На секунду завмерла.

Потім метнулася під припарковану машину.

Зникла.

У лабораторії монітор спалахнув.

Новий носій виявлено.
ID_0004 підтверджено.

Свічення в резервуарі стало яскравішим.

Графіки різко злетіли.

Система зареєструвала імпульс.

І перейшла в режим аналізу.

Джек вийшов із будівлі.

— Ти чого тут одна?..

Він побачив кров.

Обличчя зблідло.

— Що сталося?!

— Сіра мишка… — тихо сказала Діана.

Він підхопив її на руки.

— Анна!

Двері лабораторії розчинилися.

Але тривожний сигнал ще не лунав.

Будівля лабораторії відбивала захід сонця.

У вентиляційній решітці ледь помітно мерехтіла зелена точка.

Мережа розширилася.