Розділ 17

"Ну ж бо. Ти маєш щось зробити", — картався Лукас. Однак наступної миті голос ватажка загукав:
— Складайте усе тут, посередині. Потім підірвемо тут усе до біса, й на цьому край.
Варвари почали складати всі рукописи до купи посеред бібліотеки. Тоді позносили до бібліотеки декілька мішків з порохом та попідкладали до них довгі гноти для підпалу.

Тривога від безвиході наповнювала хлопця. Він опинився в суцільній пастці. Будь-який наступний крок — це як стати на край провалля. Якщо він вийде зараз — на місці загине від рук варварів. Зачекає, доки вони підуть — загине від вибухівки. Та все ж юнак обрав менше з двох зол — зачекати, доки всі підуть.

"Шансів залишитися в живих що так, що так небагато. Але хутко вислизнути до вибуху все ж є надія" — подумав він.

Щойно один з гнотів був підпалений, група хутко покинула маєток.
Як тільки всі покинули приміщення, Люк швидко відсунув книжкову стіну й виліз назовні. У паніці за своє життя ноги хлопця хутко понесли його до дверей виходу. Однак щось таки на мить його призупинило.

"Ти справді просто даси їм безслідно замести сліди їхніх безчинств протягом усіх цих століть?!"

На цій думці Лукас імпульсивно рвонув до купи паперів посередині бібліотеки. Він вихопив один з рукописів. Поспіхом глянувши на жмуток паперів, одразу зрозумів, що це за листи.

"Після останнього нападу на землі фіолійців вельденорці винищили безліч населення й заховали їхні могили у невідомому місці. Безліч років фіолійці намагалися віднайти їх могили. Однак усі пошуки були марними. Через відсутність фізичних доказів вельденорці й досі помикають фіолійським народом, адже надійно сховали сліди своїх злочинів. Прадідусь старанно зібрав усе, що чув від людей, чиї предки зникли безвісти, у ці рукописи в надії, що наступні покоління таки віднайдуть місця цих поховань і відновлять честь свого народу, виявивши правду." — промайнуло в пам'яті Лукаса. 

Юнак щосили зім’яв його і заховав у своєму чоботі.
Однак цей жест зменшив його час, аби безпечно вибратися назовні.

 Шипіння гноту та запах сірки змусили юнака зауважити, наскільки близько іскра дійшла до цілі. Декілька секунд — і все злетить у повітря. Встигнути вибратися з бібліотеки вже немає шансів. Чи… можливо все-таки є останній шанс?
Юнак глянув у сторону вікна.
"Останній шанс", — повторив він і щосили рвонув до вікна.
 У цю ж мить дотлілий гніт довів іскру до її цілі.

 Мить тиші.
Гучний удар.
Не встиг юнак відчинити вікно, як наступної миті потужна хвиля в супроводі сильного вогню викинула хлопця крізь шибку назовні, вибивши скло разом із рамою, і з усієї сили жбурнула його з другого поверху, де знаходилась бібліотека, на двір.

Гучний дзвін у вухах. 
Повна дезорієнтація. 
Лише задуха від полум’я, що вкривало одяг та обпікало шкіру. Вмить Люк відчув нестерпний біль по всьому тілу. Приземлення завдало юнакові сильних травм, тож від шоку він почав втрачати свідомість.

"Це все? Невже усе на цьому закінчиться?" — з останніх сил подумав він, перед тим як свідомість покинула його.

Та через декілька хвилин він відчув, як пекучий біль від полум’я поволі приборкується холодним струменем води. А далі — почувся добрий чоловічий голос:

— Пане, отямтесь! Ви живі?!
Знайомий голос пробудив хлопця й поволі почав повертати його до свідомості. Юнак розплющив очі й побачив вірного слугу батька.

— Ш-шоне? Це ти?
— Так, пане. Нам потрібно хутко забиратись звідси! — догасивши одяг юнака, слуга підняв напівпритомного Люка, взяв його під руку й почав швидко вибиратися з досі палаючого двору.
Нестерпний біль знову накрив Лукаса й змусив упасти, не давши шансів слузі втримати його. Стривожений слуга взявся знову підіймати скаліченого хлопця, як раптом почув противний грубий голос позаду:

— Не так швидко!

Наляканий слуга застиг на місці й почав повільно повертатися в бік голосу.
 Обернувшись, він угледів самого ватажка, й заціпенів...