Розділ 13

Після сварки з Люком Глорія, розлючена його обвинуваченнями, роздумувала над тим, що відбулося, у своїй кімнаті.

— Ми ж були найкращими друзями. Розуміли одне одного, розділили біль порівну. Як він міг одразу звинуватити мене, навіть без розбирань? — підкипали емоції у дівчини.

— Але стривай. Що взагалі трапилось? Як насправді дядько Флім дізнався про те, що Люк грає? Юстин би ніколи не розповів про нас... Мабуть... Хто ж тоді посмів настукати про нього? Та все ж треба терміново поговорити з Юном. Можливо, він десь проговорився випадково? У такому випадку він піде й зізнається Люкові, і тоді Люк зрозуміє, що був неправий щодо мене!

На цих роздумах дівчина різко вскочила й подалася до кімнати брата. Проходячи коридором, вона побачила у вікні дещо дивне. Надворі слуги ходили туди-сюди й носили якісь купи паперів, складаючи їх в одну купу. Її увагу привернули деякі обкладинки, які здалися їй дуже знайомими на вигляд. Тож вона подалася надвір.

Вийшовши на вулицю, вона побачила дядька Фліма зі Стефаном, які контролювали дії слуг. Глянувши на купу, вона зрозуміла, що це за папери, і це неабияк спантеличило її. Тож дівчина звернулася до дядька Фліма.

— Пане, чи можете ви сказати, що відбувається? — стривожено запитала вона.

— А, це ти, принцесо! Ай, не зважай. Ми лише позбуваємось деякого сміття, — ввічливим тоном відрізав дядько Флім, не підозрюючи про дотичність дівчини до інтересів молодшого сина. Стефан, який стояв поруч батька, дещо зніяковів.

— С-сміття? — почувши таке образливе формулювання щодо речей пам’яті його дружини, у дівчини почала здійматися всередині буря емоцій, яку вона не змогла стримати.

— Вибачте за мою грубість, але... але як ви можете так говорити? Ви ж напевно знаєте, наскільки ваш син дорожить ними! — не втрималась дівчина й вилила гнів на батька свого друга.

Така реакція неабияк здивувала дядька Фліма, і він змінився в лиці.

— А що тобі до того бездаря? — розгніваний дядько Флім більше не приховувався за ширмою ввічливості й почав говорити з нею у звичній для себе манері. — Звідки тобі про це відомо? Чи в цьому домі всі знали про його походеньки, окрім мене?

Стефан, що стояв збоку й за всім спостерігав, почав нервувати.

«Дідько! Навіщо вона полізла в це?» — обурювався він. Адже раніше подбав про те, щоб донести батькові інформацію найвигіднішим для себе чином, звинувативши самого Люка. «Тепер ця дівка, схоже, зруйнує батькову прихильність до себе».

Почувши гнівну перепалку, з дому вийшов дядько Бен. Але дівчина натомість не зупинялася.

— Ви навіть жодного разу не чули, як він грає. А я чула. Безліч разів чула! І щоразу він дивував мене по-новому. Можливо, він — геній із великим майбутнім! Людина, яка могла б увійти в історію. Але ви обрубали йому крила. І це несправедливо! Тепер я розумію, чому він приховував свій великий дар! — закінчила дівчина й побігла геть до будинку.

Дядько Бен, вражений почутим від доньки, нарешті помітив купу паперів. Він одразу впізнав у них нотні партитури й зрозумів, у чому річ. Розчарований, він звернувся до друга.

— Ти справді хотів позбутися їх?

Дядько Флім стояв розлючений і не відповідав.

— Фліме, це вже занадто. Навіщо позбуватися їх? Ти ж знав, як це може ранити дітей, — тихо сказав він.

Флім же незворушно глянув на товариша.

— Ти нічим не кращий за мене, Бене. Тож не звинувачуй мене в тому, чим і сам грішиш, — відрізав Флім і зайшов у дім, залишивши Бена наодинці зі своїми роздумами.

***

Такий інцидент, звісно, змусив усіх гостей і жильців відчути вир різних емоцій. Тож усі розійшлися по своїх кімнатах і до вечора не пересікалися.

І от прийшла ніч. Раптом до дядька Фліма постукав стривожений слуга.

— Пане! Пане! Біда! — почувся гучний крик під супровід сильного гупання у двері. Таке раптове пробудження неабияк обурило дядька Фліма.

— Що там? Кому спало на думку турбувати мене о четвертій ранку? Зовсім з глузду з’їхали?!

— Пробачте, пане. Я б не посмів потурбувати вас без вагомої причини. Та справа серйозна! — тремтячим голосом відповідав слуга.

Почувши цей стривожений голос, гнів Фліма змінився тривогою.

— П-пане, цей Реніто...

— Що, Реніто? — напружився Флім.

— Мені передали, що бачили його в сусідньому селищі, Грідвелі. Він зібрав там своїх варварів з усіх околиць і, схоже, направляється сюди! Схоже, це повстання!

Почувши ці слова, у Фліма на мить застигла кров у жилах. Ноги різко підкосилися, і він присів на край ліжка.

— Ні... Ні-ні-ні... Цього... цього не може бути!

— Пане, треба щось робити! Вам треба тікати!

— Тікати?! — ошелешився Флім.