Розділ 3

— Я йому: «Не чіпай! Це ж механізм сповіщення про надзвичайну ситуацію в місті!», а він мені: «Ні-і-і-і! Я все одно його почіпа-а-а-ю!», і щосили смикнув важіль! — бурхливо жалілася Сільвія Глорії, немов чим дужче вона розмахувала руками, тим переконливіше звучали її слова.
Глорія стояла на вулиці в дворі для міських зборів разом із усіма присутніми, зірваної витівкою Теодора трапези. Раптом вона помітила, як Лукас, скориставшись ситуацією та переполохом, тікає із застілля, прямуючи до міських воріт.
— Так, Сільвіє, вірю, що все так і було, — підігруючи подрузі, сказала Глорія, не зводячи очей з Люка.
Тим часом дядько Флім розганяв переполоханих тривогою мешканців, які повибігали на вулиці, почувши сигнал.
— Усе гаразд, усе гаразд! Сигнал був хибним! Прошу всіх повертатися до своїх домівок! — заспокоював він.
Усі грізно зиркали на Тео, який ніяково чухав потилицю, відчуваючи провину.
— Теодоре, хай тобі грець! — крізь зуби гаркнув на хлопця дядько Бен. — Можеш хоч раз зробити мені послугу і не влаштовувати більше глобальної метушні?!
— Я… пробачте, це я… випадково! — намагався переконливо виправдатися парубок.
— Випадково опустив величезний, з п’ятдесятикілограмовий важіль, до якого ледь дістаєш? — сміючись, підколов друга Юстин, схрестивши руки на грудях.
Теодор кинув у його бік скривлений погляд, який гучно промовляв: замовкни.
— Гаразд, думаю, ми розібралися із ситуацією. Тебе, юначе, попрошу більше нічого не чіпати, попередньо не спитавши дозволу, — стримано докорив дядько Флім, даючи хлопцеві шанс виправити репутацію.
— Ну що ж. Думаю, дітям буде цікаво дослідити місто, тож Стефан із Лукасом… — дядько Флім пробігся очима по двору в пошуках молодшого сина. — Куди цей гуляка знову пропав?! Ай, менше з тим. Стефан познайомить вас із містом.
— Так, ходімо за мною, — промовив Стефан і подався вперед до воріт.
Глорія із Сільвією та Юстином рушили за хлопцем. Теодор почав йти слідом за всіма, але дядько Бен, поклавши руку йому на плече, відсахнув його назад.
— О ні, юначе. Ти залишаєшся тут допомагати тітці Герті. Тебе покарано.
— Я… зрозумів, зрозумів. Залишаюся тут… — розчаровано пробурмотів хлопець і, схиливши голову, повернувся до будинку.

                   ***
— Наше містечко не таке вже й велике, але має багато пам’яток від наших предків. Зокрема мова про чотири головні ворота. Такого укріплення в цілій Лоренції годі й відшукати. Он там наша цитадель, наймогутніша…
— Перепрошую, пане, — не втримавшись, перебила хлопця Сільвія. — Могутні ворота й цитаделі, це все дуже цікаво. Але, можливо… з вашого дозволу… ми всі попрямували б до пляжу?
Їй давно кортіло ввічливо зупинити нескінченний монолог юнака, від якого всі вже давно втомились.
— А… так, звичайно, — розгубився Стефан.
— У такому разі нам туди, — він указав на вузьку стежку, в кінці якої між будинками по обидва боки проглядався блакитний морський горизонт.
Лише Стефан підняв руку, вказуючи напрямок, як Сільвія на радощах у ту ж мить схопила подругу й нестримно побігла вперед стежкою. Ледь не спотикаючись через швидкий темп Сільвії, Глорія бігла за нею, так швидко, що по дорозі втратила свій капелюшок.
Стефан стояв поруч із Юстином, остовпівши від стрімкості дівчат.
— Ці дівчата — ще ті норовливі панянки, — штовхнув його плечем Юстин і рушив стежкою слідом.
— Я вже це зрозумів, — пробурмотів собі під ніс Стефан, піднімаючи зірваний вітром капелюшок Глорії й вирушаючи за гостями.

— Ось вона, мить, на яку я так чекала! Зараз як зайду у воду — ніхто мене вже до вечора звідси не дістане! — вигукнула Сільвія, мов вихор бігаючи пляжним піском.
Глорія, посміхаючись, дивилася на нестримну подругу, щиро радіючи її втісі. Вона стояла на березі, тихо вдивляючись у безкраїй горизонт і вдихаючи на повні груди морське повітря.
Її самоту перервав Стефан. Він подав їй загублений капелюшок і став поруч — так, щоб дивитися в тому ж напрямку.
— Дякую, — кивнула дівчина, взявши капелюх, і знову втупила погляд у горизонт.
Кілька хвилин тривала незручна пауза.
— Кхм… — прокашлявся Стефан, намагаючись привернути її увагу. — Батько розповідав, що ви навчаєтеся в жіночому інституті в Астервілі. Вони виховують справді шляхетних пані з такої юності? Це дуже похвально.
— Дякую. Та я не вважаю гарні манери чимось дивовижним, — лаконічно відповіла Глорія.
- Так, але ж для цього вони й існують, ці інститути, для виховання чудових господинь і хороших дружин..., х-хіба ні? - намагався зрозуміти до чого клонить дівчина Стефан.
- Ці жіночі інститути існують для того, щоб виховати всебічно розвинених жінок, що зможуть нести користь суспільству. Окрім гарних манер, ми вивчаємо історію, медицину, громадське право, та безліч інших дисциплін.
— Ох, я не мав на увазі… — почухав потилицю хлопець.
— Усе гаразд. Я розумію, що ви хотіли сказати, — стримано усміхнулася дівчина.
Вона відчувала, що розмова йде в нікуди, а зображати награну ввічливість — не в її дусі. Тож, зачекавши ще мить і переконавшись, що він більше нічого не додасть, вона мовила:
— З вашого дозволу, я піду спробую, яка вода на дотик.
І побігла до Сільвії, яка вже хлюпала ногами в прибережних хвилях.
Цей незручно обірваний діалог неабияк вдарив по самолюбству Стефана. Решту часу він уже не шукав способів заговорити з дівчиною — лише стояв на березі й чекав, доки дівчата награються з водою.
Глорія ж одразу розуміла: вони — різного поля ягоди. Вона добре читала людей і знала — всі ці гучні звання й родинні «досягнення», якими так напоказ вихваляє його батько, порожні всередині. А досягнення заради досягнень — шлях у нікуди. Щойно приходить час тривоги та небезпеки — вони розсипаються, мов картковий будинок.
Провівши вдосталь часу на пляжі, всі почали збиратися назад до маєтку. Прогулюючись вулицями міста, Глорія на мить зупинилася. В одному з провулків вона з подивом помітила Лукаса, який саме виходив з одного з будинків, тримаючи в руках якісь папірці.
Хлопець помітив її, що помітно настрашило його. Але тієї ж миті Стефан, зауваживши зупинку дівчини, відволік її запитанням.
— Усе гаразд, Глоріє?
— А?.. Так, — розгублено відповіла вона.
Коли ж вона знову глянула в провулок, там уже нікого не було. Тож їй не залишалося нічого іншого, як побігти навздогін усім.