Розділ 4

Ніч у Клірвелі — час суцільної темряви, змішаної зі страхом. З першими сутінками всі жителі поспішали до своїх домівок. Глорія та місіс Грейман крокували вулицями в пошуках ночівлі, спостерігаючи за людьми, що квапилися замикати хвіртки й двері своїх помешкань на замки та засуви. Місіс Грейман із Глорією намагалися зупиняти перехожих, щоб розпитати, де їм знайти який-небудь хостел для ночівлі, та люди ігнорували їх і продовжували поспіхом прямувати у своєму напрямку.

Тоді, стомившись, жінки сіли просто на дорозі, й місіс Грейман стомлено мовила:

— Доведеться нам шукати порожнє помешкання й молитися, щоб воно не виявилося чиїмось прихистком.

Жінки почали вдивлятися в темні будівлі у пошуках порожньої кімнати. На вулицях зовсім стемніло. Глорія помітила один із напівзруйнованих будинків, у якому не виднілося жодного світла свічок, і жінки поспіхом пробралися всередину крізь зруйновану огорожу та каміння руїн. Вони розстелили невеличкі покривала попід стіною вцілілої частини будинку, які возили із собою, щоб зігрівати ноги в дорозі, й, сильніше закутавшись у свої пальта, намагалися заснути.

Стривожена Глорія мовила:

— Я отримала листа з Барзервіля від мого брата. Він працює лікарем. І просив мене передати вам його прохання: поговорити з владою про відкриття одного зі шляхів, аби травники могли доставляти лікарські трави з Клірвела. Зараз там великий спалах цинги. Люди помирають без потрібних лікувальних морських трав. Та зараз, приїхавши сюди й побачивши весь цей морок, навіть мені це звучить безглуздо.

Глорія втупила погляд у побиту дерев'яну підлогу.

Місіс Грейман лагідно поглянула на стурбовану помічницю й подумки втішилася, що вибрала собі гідну заступницю, яку щиро турбує біль народу, а не звання чи посада. Жінка спокійно мовила:

— Спроба не хвороба, як то кажуть. Лягай, дитино, нам треба набратися сил.

За деякий час місіс Грейман заснула.

Та Глорію сон геть покинув. Дівчина дивилася на блякле світло догораючої свічки, що стояла на підлозі, й ще раз і ще раз згадувала сцену, яку побачила вдень. Відчай наповнював її серце. Усе здавалося безглуздим. Адже якщо це місце стало настільки гнилим, що навіть Люк став псом самого вбивці своєї матері, яку так любив, то на те, що ці варвари змилосердяться й дозволять навчати дітей Клірвела, годі й сподіватися. Нарешті повіки дівчини обважніли настільки, що самі зімкнулися, завмерши на цьому глибокому відчутті розчарування.

                                         ***

Жінки прокинулися вдосвіта й, перекусивши запасами хліба, що залишився з дороги, зібралися та попрямували до того самого маєтку, який учора розбив усі сподівання Глорії на краще.

Вони довго стояли біля воріт, очікуючи на вельденорську владу. Та ніхто не з'являвся. Тоді вони підійшли до охоронця й намагалися розпитати його, коли їм чекати їхнього голову. Та, не отримавши виразної відповіді, стомлені невизначеністю жінки сіли біля воріт і вирішили чекати там доти, доки хтось не з'явиться й не впустить їх. Аж ось, близько п'ятої вечора, жінки нарешті побачили, як до маєтку наближається група святково вдягнених людей, що, вочевидь, були в гарному настрої.

Жінки швидко підвелися й звернулися до групи.

— Перепрошуємо, чи не могли б ви підказати, чи буде сьогодні на місці пан голова Реніто Ганте?

Запала невелика пауза, наче всі очікували, що зараз буде далі.

— Це я, — почувся грубий голос позаду групи.

— Для чого вам знадобився вельмишановний пан Реніто? — озвався один із прихвостнів.

— Ми надсилали вам листа раніше, та не отримали відповіді. Можливо, лист загубився дорогою. Та й загалом ми подумали, що буде правильно особисто приїхати й переговорити з вами віч на віч. Лист не передасть потребу так, як усна розмова, — звичним переговорним, ввічливим тоном мовила місіс Грейман.

Десь серед групи почувся стриманий смішок. Реніто з посмішкою підняв руку, пафосно зупиняючи сміх, і промовив:

— Ну, давайте, послухаємо, з чим ви приїхали.

Охоронець відчинив браму, і всі з гомоном попрямували до зали.

Жінки йшли позаду й зайшли останніми. Перетнувши поріг, вони побачили пишно прикрашену залу та столи, що вже стояли напоготові, повні їжі. А вздовж стін стояли стомлені жінки й чоловіки, які днями безперервно готували це торжество.

Від побаченого місіс Грейман похитнулася на ногах. В її очах забриніла сльоза.

— Колись у цій залі я нагороджувала майбутнє покоління Клірвела за значні здобутки в навчанні, — тихо мовила пані Елеонора Глорії, не відводячи очей від рабів уздовж стіни. — А зараз це місце перетворилося на яму бруду. Морального, гидкого бруду.

Глорія ж підтримала жінку. Учора вона вже бачила цю жахливу картину й морально готувалася до того, що буде важко.

Жінки стояли посеред зали, досі не розуміючи, що їм робити. Тоді місіс Грейман промовила:

— Пане Реніто, чи дозволите почати?

Чоловік, що вже вмостився у своєму кріслі за столом, глянув з-під лоба на жінок. А тоді невдоволеним голосом загарчав:

— Спочатку трапеза. Нам що, голодними вас слухати?

Жінки відступили й стали вздовж стіни.

Тоді Реніто знову невдоволено прогарчав:

— Де Лукас? Чому цей паскудник постійно запізнюється?! Псує весь настрій.

У цю ж мить у дверях з'явився Лукас зі слугою Шоном.

— Перепрошую, вельмишановне панство!

— Ще раз запізнишся — дізнаєшся, який вигляд має гнів Реніто Ганте.

Зашипів голова.

Люк приглушив жвавий тон і ввічливо перепросив:

— Перепрошую, пане, більше цього не повториться!

Юнак уклонився «господарю». Піднявши голову, він застиг на місці. За два метри від нього, вздовж стіни, він побачив її. Ту саму примару, що вчора на мить з'явилася у вікні й тут же зникла. Глорія стояла просто перед ним. Справжня.