Розділ 1

Густий дим покривав дорогу, що простягалася збитою бруківкою.

Карета здригалася на кожному камені, і цей ритм дивно перегукувався з неспокійним биттям серця Глорії. Вона не відводила погляду від вікна, хоча за туманом майже нічого не було видно. Лише розмиті тіні, схожі на спогади, що вперто повертали її в той день, десять років тому, коли цією ж дорогою вона з родиною тікала з Клірвела.

— Все гаразд, люба? — помітивши, як похмурнішала дівчина, запитала місіс Грейман.

— А… так, місіс Грейман, — спам’яталася дівчина. — Просто нахлинули деякі спогади… Не зважайте!

Жінка ще з хвилину прискіпливо придивлялася до дівчини, а тоді підсумувала свої останні спостереження.

— Ну, гаразд. Просто ти поводишся дещо дивно з тієї миті, як ми під’їхали ближче до Клірвела. Знаю, там досі небезпечно. Та, враховуючи те, скільки часу ти вмовляла мене поїхати разом із тобою на це засідання, мені здається, справа зовсім не в небезпечності клірвельських земель. Чи тепер, за крок до приїзду, ти відчула тривогу й збираєшся відступити?

— О, зовсім ні, запевняю вас! Просто спогади минулого дещо… захопили мене, — відповіла дівчина й, знову глянувши у вікно, продовжила.

— Колись я бувала у Клірвелі. І… в силу відомих усім обставин втратила там хорошого друга. Я так і не дізналася, яка доля спіткала його.

Місіс Грейман глянула на дівчину ще прискіпливіше й після недовгої паузи мовила:

— Сподіваюся, ти достатньо мудра, щоб не приєднуватися до спілки лише задля переслідування власних інтересів.

Від цих слів Глорія аж смикнулася на місці.

— Місіс Грейман, ви ж мене знаєте з дитинства. Бачили весь мій шлях — як вашої учениці, так і вашої підлеглої. Впевнена, вам як нікому відомі мої істинні цілі та прагнення.

Елеонора Грейман — головна директорка жіночого інституту, де навчалася Глорія. Надзвичайно строга жінка років шістдесяти, крізь погляд якої не прослизне жодна дрібна деталь чи таємниця. Під її впливом перебували тисячі вихованиць вищого суспільства. Вона мала репутацію мудрої наставниці, здатної знайти вихід із, здавалося б, будь-яких викликів суспільства завдяки досвіду, витесаному десятиліттями роботи на посаді керівниці всієї освітньої структури країни. Це подарувало їй неабияку владу, незважаючи на переважаючий патріархат у суспільстві.

З юних років Глорія захоплювалася місіс Грейман. Для неї вона була дивовижною жінкою-керівницею, яку рідко можна було зустріти. Вона запровадила реформи в освітній програмі дівочої інституції країни, щоб молоді дівчата, окрім етикету, поезії, вишивання, вивчали також дисципліни інших галузей і отримували різнобічну освіту.

Десять років тому вона ледве вблагала батька повернути її до навчання в Астервіль. Дівчина не збиралась провести все своє життя у глушині, де їхні з дядьком Флімом родини переховувалися. Глорія неймовірно прагнула наслідувати місіс Грейман. Стати тією, чиє слово матиме вагу, чиї рішення творитимуть революцію. Чия сміливість рятуватиме тих, хто слабкий і пригноблений. Тож вона завжди показувала відмінні результати й була зразковою вихованицею.

По закінченні навчання дівчина не давала проходу керівниці. Щодня вона оббивала пороги інституту та вмовляла жінку взяти її своєю помічницею.

Глорія завжди відчувала несправедливість надто гостро. Та ще гостріше вона відчувала, що мусить щось зробити для її подолання. І місіс Грейман це бачила. Тож, переконавшись у рішучості дівчини, одного дня вона таки відкрила їй двері назустріч.

Містера Бена хвилювала непосидючість доньки. Знаючи про її нестримний потік амбіцій, він боявся, що одного разу вона дійде туди, звідки нелегко буде вибратися. Тож довго стримував її. Однак це не могло тривати вічно. З часом дівчина дала зрозуміти, що вона обрала свій шлях. Й батько усвідомив, що вона більше не маленька дівчинка, яку можна було б ухопити за руку й сказати: «Стій! Не біжи, там небезпечно!». Натомість він узяв із неї слово завжди повідомляти його про свої справи й, щойно відчує подих небезпеки, — відступати й повертатися додому…

— Перед нами важка місія, Глорі. Ми повинні переконати варварську владу прийняти нові стандарти реформи.

Скажу відверто, — зітхнула місіс Грейман, — за три десятиліття моєї роботи мені доводилося переконувати найтвердолобіших представників влади щодо важливості подібних реформ. Але зараз у мене немає жодних передчуттів щодо того, чим обернеться це засідання з вельденорськими представниками. Тож ми повинні готуватися до гіршого та сподіватися на краще.

Від цих слів Глорія відчула, як тривога таки починає захоплювати її.

Вона дала слово батькові повідомляти про хід усіх своїх справ та відряджень. Однак цього разу, передбачивши беззаперечну батькову незгоду, Глорі свого слова не дотримала…