Симфонія суму на жовтих сторінках

Помилки у словах… На жовтих сторінках її щоденника, якому вона стільки разів відкривала свої найпотаємніші бажання, побоювання та страхи… Не звичні помилки у звичайних словах...

Здригаючись від думок та пересторог, дивуючись новому дню та ранішньому сонцю, вона продовжувала писати на жовтих, наче сонячне проміння, сторінках слова -  такі знайомі і не знайомі водночас. Пускаючи сльозу за сльозою… Раз… Дав… Три… Сюжет знайомий і доволі банальний, але від цього не ставало краще… Жовті листи і спогади про втрачене… Про те, що могло б бути, якби… Однак не трапилось… Події паралельного світу, на які вона сподівалась… Її стіни почали знову падати, наче осінні листочки із дерев… Золоті провісники зимової бурі та холоднечі… У серці та душі… На жовтих сторінках залишалось все, чого бажала душа та серце… Так, вона боялась, як і сотні до неї… Проте навіть і тисячі різних історій у порівнянні із її трагедією - ніщо, адже це стосується її життя… Впали стіни… Зламались останні барикади її почуттів та покотились камінням додолу… Вона була… Так, вона ще була жива, але що таке існування без тієї цілі, до якої линуло серце… Жовті листи… Вони вміли сприймати все… Розуміли та переживали разом із нею кожну хвилину, секунду чи навіть миттєвість, які нотувались рукою, що трусилась … Більше нічого не залишалось, як писати про те, що трапилось, чи могло б відбутись, а може і ніколи б не стало реальністю… Але для того і мрії, щоб ніколи не здійснюватись… Вони лише сон - примарний та банальний … Вона так і сиділа… Спереду розкриті жовті сторінки… В правій руці олівець, який до середини був сточений, а з іншого боку згризений… Та сльози, які повільно спадали додолу… Підсумок давно закінченого  та передвісники чогось нового…