Симфонія контрасту

Львів – це місто контрастів. І це стосується не лише архітектури, де поряд із старими фасадами і балкончиками можуть висіти крикливі та навіть вульгарні вивіски, чи погоди, яка може змінитись за лічені хвилини, а й людей. Вони бувають різні не лише зовні, а й всередині. І кожен несе із собою свою історію, в яких є смуток і радість, кохання і журба, здобутки і втрати, мудрість та дурість. Все перераховане може міститись у будь-кому, лише пропорції будуть різні. І ці контрасти можна помітити, якщо озирнутись навколо і добре придивитись.

Одного разу мені вдалось помітити щось подібне. Дві лавки, два різні світи для чотирьох людей. Одні щось будували, інші руйнували. В перших були зацікавлені погляди із ледь помітним захопленням, симпатією та надією на щось у майбутньому. Другі дивились сумними очима, повними розчарування та безнадії. В дівчини в очах стояли сльози, які та намагалась втримати, а в юнака  -  порожнеча та приречення. Перші ставили питання, щоб пізнати одне одного, другі, щоб отримати відповіді на питання «Чому?». В одних попереду була прогулянка нічним містом, романтична вечеря та поцілунки при світлі ліхтаря, в інших шлях додому, сльози у подушку та безмірна кількість випитого алкоголю з подальшим оплакуванням своєї долі.

Перші пішли разом – тримаючись за руки та посміхаючись. Другі розійшлись у різні сторони -  дівчина, збираючи сльози у хустинку, якою прикривала розпухле обличчя, та істерично тримаючи сумочку, наче хтось намагався її вирвати, пішла в одну, хлопець, шукаючи номер на смартфоні тремтячою рукою, в іншу.

Подальша доля цих героїв мені невідома. В кожного був свій шлях позаду та водночас щось було попереду. Та хочеться вірити у те, що кожен із них здобув своє щастя у цьому місті контрастів.