Симфонія вітру

Одна із найзагадковіших мелодій, яку можна почути на вузьких львівських вуличках – це симфонія вітру. Вона завше буває різною. Меланхолійною та трішки сумною, веселою та грайливою, а іноді уривчастою, грубою та шаленою.  Куди би ти не ступив, вітер завше буде поряд. Він  -  частина міста, його історії, легенд, емоцій. І тому, час від часу, він намагається нам повідати щось побачене або пережите. Та його завше важко зрозуміти. Під нестримними потоками повітря, які гасають вуличками, наче малі діти, ховається справжня таємниця. Скільки секретів міг би він повідати, історій кохання чи розбитих сердець, кумедних оповідок та згадок про дні, що минули. І все це він виспівує тим, хто не в змозі його зрозуміти. Тому, певне, інколи у нього вривається терпець і він починає бешкетувати. Наганяє хмари, щоб місто в черговий раз окропилось дощем, шумить листками, щоб звернули на нього увагу, зриває капелюшки та шарфи із голів та ший дівчат. Коли ж у нього бешкетний настрій, лоскоче відкриті частини тіла. Правда взимку це не надто приємно, але влітку, коли на дворі страшенна спека, можна отримати трішки прохолоди.

Скільки всього цікавого можна почути, якщо прислухатись до вітру. Та на жаль, більшість цього не помічає, поспішаючи у своїх справах та ображаючись, якщо він щось зриває із голови, або кидає пилюку у обличчя. Можливо він так хоче щоб ми зупинились хоча б на мить у наш шалений час і прислухались? Врешті почули його неймовірну пісню, яку він так талановито співає для нас.