Бурштинове літо дощиком умите

                            ***

На зорі прокидаюся рано, 

Світанкова роса на траві, 

Самоцвітами крапельки грають, 

Ніби зорі небесні ясні. 

Сонце віченька розплющає, 

Промінь ковзає по россі. 

І серпанок легенький вкриває 

Річку нашу у літній красі. 

Соловейко вже спочиває, 

Птахи інші у хорі співців. 

Прокидається все , оживає, 

День на обрії заяснів.

Ніч перед грозою 

На нічного неба оксамиті 

Ніч липнева зорі вишила ясні. 

Так вони гарнесенько нашиті!..

Місяць задививсь на них в пітьмі. 

Задививсь, замріявся в серпанку,

Очі широко розкрив на них. 

І відкрив серпанкову фіранку, 

А по тому так собі й притих.

Ніч сади голубила липнева,

Аромат малиновий дала.

Ніби в зорянім уборі королева, 

Трепетною й ніжною була.

Нас теплими  ніжними руками 

Ніч, тендітна Діва, обіймає

І легкий туманчик над полями 

Погуляти трішки випускає. 

За вікном вітрисько ледь колише 

Віти яблуні у місячній імлі, 

А земля вночі наповну дише, 

Бо липневі дні такі жаркі...

Обізвалась ніч далеким громом, 

Риска блискавиці пролягла. 

Ніч відміряла, як метрономом, 

Час, що до грози вона дала. 

Лілія 

Заглядає лілія в вікно із саду, 

Тягне квіточки до сонця ,як завжди. 

І мені й ясному літу на розраду 

Починає рясно так цвісти. 

Покупалась в дощових потоках, 

Сили від водиці припасла. 

Хай вона цвіте, неначе й спокій, 

З її жовтих квітів вигляда.

Призахідне сонце позолоту 

В небі і на травах розкида. 

У траві нечутні мої кроки, 

Вона пишна й зараз молода.

Он метелик весело літає ,

Він барвистий і такий прудкий. 

Звичку хизуватися красою має, 

Бо в польоті вправний і легкий. 

Тут горобчик весело співає 

Літечкову пісеньку краси й тепла, 

Швидко від котусика втікає, 

Он комашечку поніс вже до кобла.

Там лелека по городу ходить, 

Щось шукає ,хто ж його там знав. 

Але діловито так наводить 

Оком, щось таке впіймав. 

Котик ось тихесенько за мною бродить, 

На траві ж така рясна роса!..

Йди ,кицюню ,до мене на руки, 

Бо намокнеш, ти , моя краса. 

Муркотить ,цілує мене киця, 

Треться ,дякує, що я її несу

І не змочить свої білі лапки 

У холодну все ж таки росу. 

Тихий вечір 

Так і є, що літній тихий вечір 

Нам надію на життя без лих дає. 

Це ж такі прості у світі речі,

Котрі бачити нам  Боженько  дає.

Ось сьогодні Трійці вже святої...

Дні найдовші . Літо золоте...

Варте почесті , краси, любові 

І поки що зовсім молоде. 

Он красується в своїй обнові...

І бровою навіть не веде. 

Квіти розкриває кольорові 

І до зрілості тихесенько росте.

Вранішня тиша
Сонечко променем хвилю лоскоче,
Сонечко тішиться – гратися хоче.
Річечка ніжиться в сонці теплому 
Хвилі веселі сміються невтомно.

Іскорки сонячні радо танцюють
Плесом широким легенько вальсують.
Сонний вітрець пустувать розпочав,
Птах в очереті десь  закричав.

Ранок прокинувся, сонце вітає,
Хмарка рожева на небі літає.
Пахне трава біля річки на луках...
Тиша чаклує, лиш серденько стука.

Серпень
Ось і серпень прийшов прозорий
Із туманом легеньким нічним.
Розкида він уже прохолоду
Ще не бажану , мабуть, ніким.
Серпень в небі розсіює зорі
По чумацькім шляху золотім .
Розфарбовує він горобини
У червоні , ясні кольори,
І виспілює гірку калину
У садочку привітнім моїм.
Ой ти , серпню, до осіні літо
Вже за руку тихенько ведеш,
Розквітають осінні вже квіти.
Ти у літнім повітрі ще теплім
Ароматом із яблук пливеш.

Дивлюся 

Дивлюсь як перший літній дощ 

Краплиночки ховає в молодій траві, 

У листі яблунь  шелестить і груші, 

А крапельок перлиночки малі 

Припали тісно вже до спраглої землі 

І напоїли щастям її душу.

Дрібний дощисько змусив комашню 

Під стріхою свій танець танцювати, 

А ондечки з гнізда деруть роти 

І вимагають їсти ластів'ята. 

Блищить в краплинках сонце золоте, 

Мабуть веселка скоро воду набирати 

Зі ставу буде. Потім вже піде 

Де-інде когось вродою  вражати.

Жайвір 

Сходить сонечко, ніжно цілує 

Землю сонну , неначе дитя. 

Хай співець цей вас не дивує, 

Зранку рано в високість зліта. 

Ще в житах перепілоньки кличуть 

За собою дрібненькіх малят, 

А над полем , що росами дише 

Сірий жайвір маленький зліта. 

Свою пісню дзвінку він співає 

І до сонечка прямо летить. 

День погожий віщує, бо знає, 

Що злітає в прекрасну блакить.

І ракети йому не завада, 

Голос свій подає, бо співець. 

Тому жайвіру завжди я рада,

День до ранку іде під вінець. 

Був дощ 

Був дощ. З небес вода стіною...

Вовчицею оскалилась гроза. 

Все небо вкрила хмара пеленою. 

Сувора , але все-таки краса. 

Вода шукала у землі шпаринки, 

Щоб ніби в губку, в неї увійти...

За півгодини вже свої обжинки 

Гроза відсвяткувала і в світи...

Помчалась , понесла з собою

Красу гримучих сильних блискавиць. 

І сонечко котилось стороною, 

Ласкаючи просвітлену блакить. 

Трава вклонилась росяним поклоном 

Важкими краплями спадаючим  до ніг...

Веселки міст над неба чистим лоном 

В очікуванні радості застиг. 

Літечко 

Одягає літечко кольорову льолю. 

Штапелем барвистим застілає луки, 

Золоте намисто надягає полю,