Весняні елегії

На яблуні співає пташка,

Сіяє сонечко ясне.

Весна. І хай нам як не важко, 

Зневіра нас усіх мене. 

Ця пташечка до волі прагне

І віру в неї нам дає. 

Та й без тепла земля вже спрагла, 

Тому красунею стає.

Прилинув травень 

Прилинув травень молодий і дужий, 

Заполонив квітками теплих мрій. 

Земля прокинулась і тіло пружне 

Підставила під теплий вітровій. 

Дощі квітневі напоїли трави, 

Передали від сонечка привіт. 

А травень з сонцем повінчався, славний, 

Розкрив на яблунях багатий цвіт. 

Увечері став соловеєчко співати: 

Витьохкувати ,чаклувати, 

Свої пісні нам щедро дарувати, 

До раночку так дзвінко щебетати.

Туманець 

Після дощику у травні ліг легкий туман, 

Приголубив ніжно-ніжно вже зелений лан. 

Ясну зіроньку вечірню обійняв за стан. 

Соловейко обізвався, заспівав як міг,

Туманець до річки швидко з вітерцем побіг. 

Колисав дрібненькі хвильки і звернув за ріг. 

Там він з лісом привітався та й поспати ліг. 

Я загублюсь серед весни

Я загублюсь серед весни
У квітах і зелених травах.
Так квітнуть хороше вони, 
Весна іде, як пишна пава.
Я загублюсь серед суцвіть
Каштанів і черемухи, що квітне,
В короні золотого сонця задивлюсь 
На диво травня,з пишним різноцвітом.
Веди вже ,травню, літечко, веди,
Красуйся квітами, грозись грозою,
Милуйся з літечком , дзвени косою.
На кладочці із вудкою сиди,
І надихай своєю нас красою.
Я загублюсь серед весни...
У небі  кольору аквамарину.
Там сонця промені такі ясні,
Легенькі і прудкі хмарини..
2024р.

                         ***

Ой, під вікном буяє цвітом вишня,
Гілками тягнеться до сонця, чарівна,
Така білесенька уся і пишна,
Неначе дівчина в віночку, осяйна.
Вона із бджілками таки співає.
Ту пісню, написала їй весна. 
На вітрі гілочками колихає,
Стоїть в задумі, як сама весна.
А далі над смородини кущами
Джмелі  понад суцвіттями гудуть,
На сонечку понад листками,
Противлячись природному закону,
Он ступку комарі удень товчуть.
А понад річкою, в калинових кущах,
День перший соловейко починає,
А ластівки посіли на дротах
І теж про себе вголос заявляють.

Помандрую

Помандрую я з травнем у літо.
Через річеньку перейду,
Напишу картину й по світу 
Краєвиду миліш не знайду.
Ось під кладкою чиста водиця,
Її течія мчить гомінка,
А на полі, за лугом, пшениця
Аж до пояса вже золота.
Там , за спиною, ліс бовваніє
Синім маревом за небокрай,
Літнє сонечко ласкою гріє...
Пестить трав шумливий розмай.

Весною
Весною дише повітря...
А вітер такий молодий!
Бурульок упали вістря
З обсушених вітром дахів.

Скоріше б теплими дощами 
Попестила землю весна
І ніжністю пригощала б
Прекрасна вона й ясна.

А тут, на зеленому полі
Ромашки колись зацвітуть,
А я в них присяду поволі...
Красою милуюся тут.

Горілиць в ромашковім полі
Приляжу  посеред весни...
А в чистому небі волі
Гулятимуть сильні вітри.

Зорі 

Розкидала зорі з кошика весна. 

А сама була усміхнена й ясна. 

Покотив згромадив хмари вітер, 

Дощ прийшов весняне небо мити. 

Дощ грайливий теплий зник 

І танок танцюють журавлі, 

Прудко бігати він завжди звик 

В полі на поораній ріллі. 

Поздоровкаюсь за зарученьку з весною, 

На чуприну кучеряву задивлюсь, 

У вишневому садочку я постою 

І красі весняній геть скорюсь. 

Підморгне весна мені бровою,

Ясним сонцем сонцем розманіжить день

Та й до вечора моєю стороною

Все співатиме дзвінких пісень. 

Пальчиком поманить за собою 

І притупне в танці каблучком, 

З радістю прекрасною земною 

Місяця покотить колобком.

Посеред квітня 

Посеред квітня нас навідала зима, 

Зелене листя снігом все накрила. 

Що робить вже не знає і сама, 

Весні посунутись мабуть веліла. 

Вночі примчався сніговий колапс, 

Мело, неначе перед Новим роком. 

Зима пропозувала в профіль і в анфас 

І за теплом рушає спішним кроком. 

Вже з снігом дощ старається піти, 

А он, доріжкою, калюжа бовваніє. 

Як не старайся , зимо, підеш у світи,

А вернешся перед наступним роком.

Холодно 

Холодно надворі , хоч весна. 

Зелено і яблуні вже квітнуть. 

Все ж колись у літечко вона 

Десь пірне і піде непомітно. 

Дивляться воєнні небеса 

Часто холодно і непривітно. 

Плаче від весни краса 

І страждає тихо й непомітно. 

Плаче дощ холодний за вікном, 

Від природи визнаний біном, 

Вже порозквітали онде квіти 

І кульбабки почали жовтіти. 

Весно, ти печально так не плач,

Скоро побіжить від нас палач, 

Будемо хоч важко, мирно жити

І життя своє самі творити. 

Струни дощу 

Весняний дощ перебирає струни. 

Шепоче тихо щось своє мені. 

А в тому шепоті цілющий трунок, 

Підвладний лише цій п'янкій весні. 

Дощ клавесин поставив серед двору, 

Мелодію ясну й спокійну виграє, 

А може й на роялі дасть ще фору, 

Напише пісеньку і заспіває про своє. 

Чого ж я буду плакати 

Чого ж я буду плакати з дощем? 

Земля ж від нього має радість. 

Не залишає дощ у серці щем, 

Йому радію я усім на заздрість. 

Він, як і настрій , дощик різний той. 

Буває просто сірий, непримітний, 

Швидкий і полохливий, як ізгой, 

Або буває теплий і привітний. 

Як оживає все після дощу...

І дихається весело і легко...