Оксамитова пора

                                    ***

Пахнуть сади осінні

Яблуками червоними. 

Гріється на осонні

 Ягода синіми гронами.

Сонце нечастий гість

У нас оцієї осені.

А ми все ждемо його, 

Як гостя почесного просимо.

                                    ***

Не хоче літо спочивать іти.

Теплом останнім гріє мене.

Але вже скоро піде у світи,

Мрійливе, тепле і зелене.

А я тепер так хочу ще тепла,

Дощу, то теплого, а грому, то незлого.

Грози духмяної і то на мить,

А головне, щоб в світі мирнім жить.

                      Осіння ностальгія

Журавлі курликали й летіли

У південні теплії краї.

Довго-довго в небі бовваніли

Журавлі-веселики мої.

Ніжно плакали і літо звали

Та не вернеш літечко й тепло...

Все курликали і все кружляли,

Ніби небо снігом замело.

А чому ж не плакали, співали,

Навесні додому летячи?

Над землею високо кружляли,

Проганяли білі холоди.

Я й сама, неначе птаха біла,

Навесні літаю в небесах...

Влітку ранньою зорею гріюсь,

А зимою зорію в снігах.

                 Осіннє
Золота осіння зараз днина.
У вікно ще сонце заглядає.
За вікном красується калина,
Та з дерев вже листя облітає.

Днями ще щовковая травиця
Пожовтіла швидко-швидко вся.
Попід соснами вже впала глиця
Й зранку сонце проганяє туманця.

Вже не затишно в альтанці з винограду.
Біля двору на осонні гріє бока кіт.
Мабуть літечко котусю сниться,
Бо лежить і тихо муркотить.

А над тим усім гусей вервечка
У теплі краї від нас летить.

Осінній день

Похмурий день осінній зараз,
А вітер дише вже дощем.
Жене холодні сірі хмари,
А в серці знов за літом щем.

О, теє літечко духмяне!
Заквітчане квітками мрій.
Те сонечко тепле й рум'яне,
А вже осінній буревій.

Горобчики на дереві щебечуть.
Їм хочеться, так хочеться тепла, 
Бо ця осіння сіра днина
Без сонечка до нас прийшла.

               Осінь пава
Зашарілася червона горобина,
Стука осінь в шибочку вікна.
Час швиденько, навіть стрімко лине,
Тільки бачу те лиш я одна.

Застелила осінь килимами
Ліс і сад, і доли навкруги.
І сіріє золоте недавно поле,
Бо попрацювали вже плуги.

Вкотре осінь-пава походила, 
Скрізь свій лад ретельно навела.
Яблука червоні з яблунь збила,
Все з ланів прибрала і звезла.

Наказала нам тепліше вбратись,
Взути вже тепленькі чобітки,
Дітям боронила довго гратись,
Бо похолодніло надворі.

                    Осіння пісня
Осіннє марево з дощів і мжички...
Тремтять на вітрі молоді осички.
А вчора журавлі ключем летіли
І все курликали тоненько, все тужили.
У сіре небо пісня туги полетіла 
І там розтанула, затихла, відболіла.

                       
                        Про осінь
Золота пора осіння закінчилась,
Прохолода навіть вдень не відступа.
Світить та не гріє ясне сонечко.
Ніжність вже не щедра, а скупа.

У вікно червоною лавиною 
Стигла горобина загляда.
Зачудована піснями журавлиними
Осінь з кожним днем уже не та.

То високе небо заквітчається
Сонцем золотим, теплом ясним,
А то зранку сизо запечалиться 
І проллється дощиком рясним.

А сьогодні вкрилась білим інієм,
Над рікою сивіє туман...
Все навкруг стоїть таке замріяне:
Ліс і поле, і далекий лан.

Хоч на серці щем, в душі радію я.
Де побачу ще красу таку?
Так давно-давно уже омріяну
І живу, і вічну отаку.

Осіннє сонце

Сонце осіннє ласкаве-ласкаве
Світить на небі і тепле й лукаве.
Світить .І ніжно красою зорить
Неба низького осіння блакить.

Ось червоніє горить горобина,
Жевріють клени в осінній красі,
Чемно вклоняється мила калина...
Літньої спеки уже не проси.

Нас не розрадиш блакиттю сумною,
Неба осіннього холод струмить...
Ранки з туманною сивиною,
А вечори настають вже за мить.

Швидко і стрімко ласкаве сідає
Сонечко просто за небокрай.
Нічку холодну земля вже чекає,
Сонце на завтра - це просто рай.

Так блискавично настала прекрасна 
Мрійна, зваблива осіння пора.
Сонця осіннього тепле проміння,
Літа минулого ніжність згора.

Линуть журавлики вчасно у вирій,
Сумно курличуть над нами вгорі.
Так пролітають, як лебеді білі,
Пісню співають вечірній зорі.

                    Моя осінь
Моя осінь золотавокоса,
Я тебе щемливо так люблю.
Ти мене у казку переносиш,
Коли я по стежці цій іду.

Тут росте замріяна ліщина,
Що весною ніжно тріпотить.
І горить он далі ще калина,
Як вогонь на сонці миготить.

А у клена листя пожовтіло,
Ніжно вкрило землю запашну,
Що укотре вже під ним спочила 
І чекає зиму снігову.

І душа щемить за літом красним,
Ще прожите, перероблене одне.
Хоч яким воно було прекрасним,
А пішло від нас і від мене.

                    Осінь 
Облетіли на поріг листочки з груші,
Оголились грона винограду.
Осінь листя із дерев пострушує
Та красою іншою порадує.

Кажуть дощ сумної пісні нам співає?
Ні, то дощ посіви поливає.
Кажуть вітер десь там завиває?
Ні, він як уміє, так співає.

Онде квіти, кажуть, вже зів'яли, відцвітають?
Ні, то квіти вже насіння дать бажають.
Гей, листочки пожовтіли, облітають.
То ж вони бруньками вже у весну заглядають.

Он опенечки забилися під хату.
Значить не планує осінь ще втікати,
Буде довго в нас хазяйнувати 
І холодну зиму відганяти.

***
А осінь буває різною:
То доброю, а то грізною.
Із сонцем теплим і радісним,
З туманом до світла заздрісним.