21. Ти це зробила...

Всередині все похололо, коли Гліб почув ці слова. 

— Де вона? Відпусти її негайно!

— Чого ти так кричиш? — як і ранішпе, спокійно і навіть трохи ліниво відповів вітчим. — Христя прийшла до мене в гості, от і все. Ти взагалі останнім часом якийсь нервовий став. Може, сходиш до лікаря перед тим, як їхати за кордон? 

— Я нікуди не поїду, чуєш? — Гліб ледь тримав себе в руках. Він дійсно став нерововим, це була правда. Він не уявляв, що було б, якби батько забрав так Лію, але він все ще сподівався викрутитись. — Моє життя тут. А якщо ти не будеш давати мені жити так, як я хочу… Знаєш, у мене ж теж є багато чого цікавого. Такого, чим, наприклад, може зацікавитись податкова. Наприклад, оті операції через банк в Кіпрі…

Він не мав згадувати про компромат, який збирав роками. Це був його козир, який мав зіграти не зараз, а трохи пізніше, і застати вітчима зненацька. Тепер зненацька, скоріш за все, не вийде…

Тим паче, таке не можна було казати по телефону. Зараз вітчим мав би жорстко занервувати. Йому тепер треба було терміново це все стерти, Гліб це знав. 

 — Думаю, тобі не варто цього робити, — голос вітчима уже не був таким спокійним. Навпаки, в ньому звучала загроза. — Бо Христя може засумувати через твій необачний вчинок. Дуже засумувати! 

— Відпусти її, і тоді ані вона, ані ти не будете "сумувати", — голос Гліба був впевненим і твердим. — Нам обом це вигідно, — Гліб дещо помʼякшив тон. — Правда, тату? — авжеж, останнє слово було сказано з сарказмом. Гліб ненавидів його всіма фібрами своєї душі. Думав, що вже не може ненавидіти сильніше. Але ні… З кожним вчинком вітчим пробивав нове дно.

 — Звичайно, відпущу, — сказав той. — Чому ти психуєш, я взагалі не розумію? Що я, звір якийсь? Ти ж мене знаєш, я хіба колись робив щось погане? 

Гліб знав вітчима надто добре. Те, що він зробив з його матірʼю, те, що він зробив з його першою дівчиною… Все це було настільки жахливим, що все своє подальше життя Гліб планував покласти на вівтар помсти. Жорстокої і холодної, такої, де він відбирає у вітчима все, руйнує все, що той створював десятиріччами… І змушує того дивитися на той крах.

— Я заїду за нею зараз, — сказав врешті-решт. — Давай адресу…

Коли розмова закінчилась, і Гліб сховав телефон, він поглянув на Лію:

— Я зараз заберу її. Більше він не чіпатиме її, знаючи, що в мене є компромат. 

— Він міг щось погане з нею зробити? — на її обличчі відобразилася огида. 

— Вітчим вже двічі робив погане людям, які були мені важливі, — Гліб зітхнув.— Але я обіцяю, що не дам йому нашкодити Христі. Я вже не той двадцятидворічний пацан. Більше того не повториться.

— Так, я знаю, що ти не даси цього зробити, — Лія обняла його. — Але чому він так наполягає, щоб ти поїхав?

— Бо я змінився. Я вже не та його ідеальна копія. Він втратив контроль. Добре, я поїду, — він коротко поцілував Лію. — Подзвоню, або напишу, як все вирішиться.

***

Коли Гліб приїхав до маєтку, Христя з вітчимом стояли біля хвіртки і мило спілкувалися. Зрозуміло, що вітчим нічого їй не казав. Ну, воно і на краще. 

Гліб не став навіть виходити з машини. Просто зустрівся з вітчимом поглядом через лобове скло. 

Христя теж помітила його і  помахала рукою, а потім мило усміхнулася вітчиму, щось йому сказала на прощання, і сіла в машину. Відразу затараторила:

 — Ой, вибач, що не відповідала на дзвінки, виявляється, я залишила телефон внизу у охорони, отака роззява! 

Гліб розумів, що вона точно не залишила телефон. Охорона майстерно дістала його, а потім просто віддала.

Він кивнув, поки що нічого не кажучи. Подумав, що просто розповісти Христі про те, що він кохає Лію, може бути надто небезпечно. Якщо дізнається Христя, то дізнаються всі, і вітчим теж. 

Він так і їхав у роздумах аж до її будинку, а коли підʼїхали, раптом сказав:

— Христю, пробач. Я все ж нічого до тебе не відчуваю. Нам більше не варто ходити на ті зустрічі... 

***

Лія намагалася якось відволіктися, почала читати книгу, але потім зрозуміла, що просто пробігає очима рядки, не розуміючи, про що читає, відклала її і  набрала номер Гліба. Коли почула його голос, запитала:

 — Що там? З Христею усе добре? 

— Так, все нормально, відносно, — Гліб зітхнув. — Я кинув її щойно. А так з нею все добре. Вона, схоже, дуже образилась. Ну, це було передбачувано. 

 — Кинув? — вражено перепитала Лія. — А що ти їй сказав? Яку причину назвав? 

— Ну, ми не те щоб зустрічались, ти і сама знаєш. Просто сказав, що нічого до неї не відчуваю і що нам не варто ходити  на ті зустрічі. Це ж правда. Та і Христю це тепер має захистити, — відповів Гліб. — Але от нам з тобою тепер доведеться бути ще обережнішими.

— Я думаю, що твій вітчим знає про компромат, тож не зробить мені нічого поганого, — сказала Лія. — Не хвилюйся через це. 

— Він психопат, я знаю його краще за інших… Компромат компроматом, але хто зна, що ще стукне йому в голову. Тепер в мене не буде ефекту несподіванки, як цього разу. Ліє… Нам треба видалити нашу переписку. Чорт.