18. Зміни

Їхати нікуди не хотілось і це не давало йому спокою. Він ніколи ні до чого не привʼязувався, тому ці нові відчуття навіть трохи лякали. 

Але зовні Гліб, само собою, ніяк не показував те, що щось у ньому змінилося. Певно, він думав, що якщо буде ігнорувати ці думки, вони рано чи пізно зникнуть. Тільки чим більше він намагався їх ігнорувати, тим, здається, глибше і глибше ці нові відчуття проростали в нього. 

Однак робота відволікала. Він завалив себе нею так, щоб вже точно не було навіть фізичного часу на роздуми.

Сьогодні от взагалі нарешті мала приїхати дівчина, яка відповідала за супровід підготовки до відкриття. В цьому місті вона знала все, а Гліб все ж був гостем. Їм треба було мати таку місцеву людину.

Але коли вона прийшла до готелю, Гліб навіть розгубився. Колір волосся, колір шкіри, навіть очі. Вона була так схожа на Лію, що це навіть лякало. От тільки характер і поведінка були зовсім іншими… Вона була скоріше схожа на активну Христю, ніж на загадкову Лію.

Після робочого дня дівчина сказала:

— Ну, ми сьогодні добре попрацювали, може, сходимо кудись? В ресторан, наприклад. Тут є дуже хороший, грузинської кухні…

Зазвичай Гліб би погодився і переспав з нею. А сьогодні щось настрій був інший. Але це його і злило… Він почувався некомфортно від того, що все було не так, як зазвичай. Може, треба просто плисти за течією, і тоді все повернеться в своє річище?

— Так, було б чудово…

***

Вони дійсно повечеряли. Дівчина виявилась ерудованою і навіть приємнішою, ніж він очікував. Принаймні, з нею було цікавіше, ніж з тією ж Христею. Все ніби йшло, як треба. Коли вони вже підʼїхали до її будинку, вона торкнулась його долоні. Ніби неспеціально, але ж він знав, що спеціально.

Дожив… Дівчина підштовхувала його до активних дій… Зовсім вже форму розгубив, чи що? Він злився на себе, як ніколи.

Переплів їхні пальці і подався вперед, цілуючи її в губи і прикриваючи очі.

Дівчина відповіла на поцілунок, обняла його.

 — Зайдеш на каву? 

Не хотілось заходити. Але Гліб був не з тих, хто здається. Йому треба було довести самому собі, що Лія ніяка не особлива. Просто недоступна і тому йому хотілось завоювати її…

На краю свідомості він розумів, що це все лише відмовки, і все зайшло набагато далі. І що йому хотілось турбуватись про неї, хотілось, щоб їй було добре.

Але…

— Зайду, — він кивнув і вийшов з машини.

Відчинив перед нею дверцята, допоміг вийти і переплів їхні пальці. Її рука була не такою тендітною, як у Лії. І шкіра була не така ніжна…

— Ти такий спортивний. — сказала вона, коли вже їхали в ліфті. — Ходиш у зал? Я теж ходжу!

"Тому в тебе такі плечі. Не такі жіночні, як у неї…" — думка прийшла несподівано і роздратувала ще більше. Він стиснув долоню дівчини, а коли вони вже вийшли з ліфту і вона почала вставляти ключ в двері, він поцілував її, притиснувши до стінки коридору прямо на сходовому майданчику.

 — Який ти гарячий! — вона стала розстібати на ньому сорочку. — Ходімо до спальні!

Певно, саме в цю мить він зрозумів: ні, не зможе. Не хоче. Не буде. 

Він відсторонився від неї. Було якось некомфортно, але ще більше злило інше… Це що тепер виходить? Він більше не хоче інших? Як це могло статися? І що нафіг з цим робити?...

— Пробач, я піду…