15. З любов’ю, ніжно.

Гліб почувався дивно. Максимально дивно. Христина ревнувала. Але він їй нічого не обіцяв. Це дратувало. В той самий час Гліб розумів, що якщо він зовсім відштовхне Христю, то… Ні, про те, що тоді буде, думати йому не хотілось. Хотілось згадувати той танець. Той погляд і чомусь гарячі долоні. 

Він розумів, що вкрав цей танець у друга. Але ж нічого такого він не зробив, це був просто танець. 

Маркіян нагнав Гліба на барі. І він не замовив віскі, якого хотів випити, щоб хоч трохи розслабитись, а дійсно замовив сік.

Маркіян сів поруч і  запитав:

— Щось сталося? Ти виглядаєш напруженим. 

— Певно, втомився, — Гліб знизав плечима. Не буде ж він казати, що заглядається на дівчину, в яку закохався його друг. Навіть Гліб не настільки сволота. — Дякую, що прийшли. Пробач за мою кислу фізіономію.

— Та я розумію, велика відповідальність, всі ці гості… Нічого, потім розслабимося, підемо разом в кіно. Думаю, пора переходити до більш рішучих дій із дівчатами, — він підморгнув Глібові. 

— Не думаю, що вона з тих, хто дає перейти до активних дій так швидко, — сказав, не подумавши. Авжеж, про Лію. 

Але Маркіян, схоже, не зрозумів цього, бо відповів наступне:

— Мені здається, Христя вже закохалася в тебе. Розпитувала мене, що ти любиш, які страви, кольори і так далі. Певно, хоче все знати, щоб привабити тебе…

— Ти її брат, тож я б не хотів сильно поспішати, — сказав Гліб. Насправді він не хотів поспішати відшивати Христю, а не переходити до активних дій. Бо поки він її не відшиє, ще можна буде поспілкуватися з Лією, подивитись на неї зблизу. Може, колись ще станцювати танець. До більшого він переходити не збирався. Дружба є дружба, він не зрадить другові. Але дивитися на Лію йому ніхто не може заборонити. Принаймні, поки що ніби і не забороняють…

 — Боїшся, що наб’ю тобі пику? — Маркіян розсміявся. — Ну, я знаю, що ти порядний, не будеш просто так крутити Христі голову…

Якби він знав, про що Гліб думає останні дні, то не казав би подібного. А точно набив би йому пику, в цьому Гліб навіть не сумнівався. Але це захоплення пройде. Точно пройде. І скоро. Воно завжди проходить. 

— Ти знаєш, що я ніякий не порядний, не треба, — Гліб показав свій браслет. Хотів ще сказати, що поки буде "розбиратися" з Христею, то не буде додавати насічки. Але замовк. Буде. Авжеж, буде. Бо інакше зовсім зʼїде з глузду. 

 — Ну, то все несерйозно, — Маркіян махнув рукою. — А з Христею буде серйозно. Вона на те заслуговує…

— Як зрозуміти, що це "серйозно"? — чомусь коли він запитав це, серце пропустило удар. Хотілось, щоб Маркіян спростував його здогадки. Дуже хотілось.

 — Коли більше ні про яку дівчину думати не хочеться, — сказав Маркіян після паузи. — Ніхто більше не потрібен. Тоді, я вважаю, це серйозні стосунки. 

Гліб подумав, що якраз думати про якусь іншу дівчину йому дуже хочеться. Прямо дуже. От тільки не виходить думати про інших… Але це в будь-якому разі не стосунки, це точно. Вони просто знайомі. Навіть не друзі.

— А ти думаєш тільки про Лію? — запитав він раптом. Відповідь знав, але чомусь зараз сподівався, що друг викаже якийсь сумнів. Хоч один маленький сумнів, цього було б достатньо.

 — Так, я ж однолюб, ти знаєш, — одразу сказав він. — Коли я дивлюся на неї, так тепло стає на душі… Хочеться її обійняти, захистити від усіх проблем… Хочеться прожити з нею усе життя…

Гліб сковтнув слину. Було навіть трохи страшно. Бо йому теж хотілось чогось подібного. Вперше в житті…