14. Несправедливість і підтримка

Коли вони відвезли дівчат додому і Гліб довозив Маркіяна, друг, здається, мав відносно хороший настрій. А Гліб думав про те, що буде далі. Скільки ще він зможе робити вигляд, що зустрічається з Христею? Ні, певно, треба буде щось вирішувати. Сказати другові, Христі… І Лії… Але як це зробити?

Коли вони прощалися, Маркіян раптом сказав:

— Ти пам’ятаєш, про що ми домовилися два роки тому?

Гліб не очікував такого питання. Але він, авжеж, памʼятав. Вони обіцяли ніколи не відбивати дівчат одне у одного. Діяти за правилом першості. Хто перший на дівчину запав, той і може намагатись добитися її уваги.

— Я ніколи не порушував свого слова, — відповів він неголосно. Це була правда. І відь цього зараз Глібу було сумно. Він не порушував слова… Хоча, коли торкнувся Лії там, в кіно, чи це не було порушення? Або коли замовив доставку? Або кожен раз, коли він думав про неї з ніжністю?… 

— Я не думаю про тебе нічого поганого, — сказав Маркіян. — Просто не хочу, щоб між нами були якісь непорозуміння…

— Я теж цього не хочу, — зізнався Гліб. — Дякую тобі.

— Христя… Вона нервує, може, сходи з нею кудись тільки вдвох? — запитав Маркіян. 

Це було виключено. Йти вдвох для Гліба значило одне — поцілунки, або навіть спільна ніч. А ні того, ні іншого він з Христею не хотів. Він би знову відчув те дивне відчуття, як тоді, коли ледь не переспав з рудою львівʼянкою. Відчув би, що зраджує. Не Лії, а скоріше своєму серцю.

Такі відкриття були болісними. 

— Я не буду поспішати, — тільки й сказав Гліб. — Добре, до зустрічі. Сходимо якось на ковзанку чи ще кудись. Треба буде придумати щось цікаве для всіх.

 — До зустрічі, — сказав Маркіян якось замислено. І пішов.

Як тільки Гліб приїхав додому, його телефон задзвонив. Це був відчим. 

— Так, слухаю, — відповів Гліб.

Він відчув якесь щось липке і неприємне, коли відповів. Так завжди бувало, коли дзвонила ця людина. Але Гліб мав відповісти. Мав триматися своєї лінії зараз, щоб потім все вийшло правильно, так, як треба. Щоб не зіпсувати план, якому він слідував усі ці роки.

 — У тебе гарна дівчина, — сказав той.  — У вас все серйозно?

У Гліба пішов мороз по шкірі. Батько не міг дізнатись про Лію… Ніяк не міг. Він же був обережним… Максимально обережним.

— Хто зна, — сказав максимально байдужим голосом. Згадав, що було минулого разу, коли Глібу хтось сподобався. Тоді вітчим взяв і переспав з його дівчиною. І не раз. І не просто переспав... Показавши, що гроші в цьому світі вирішують все.

Ні, він знав, що Лія не така. Що їй ніякі гроші не будуть цікаві. Він був у цьому впевнений на всі сто відсотків. Але тільки уявляв вітчима поруч із нею, як холод проходив спиною. Він має захистити її. Глібу не можна їй зізнаватися… В жодному разі.

 — Христя, здається, її звуть? — запитав вітчим.  

— Так, — Гліб ледь стримав полегшення в голосі. — Вона сестра Маркіяна. В них хороша родина і все таке. 

Одразу стало трохи легше. Лія в будь-якому разі в безпеці. Поки вони з Глібом не зустрічаються, з нею все буде добре. Треба не забуватись і не думати про те, чого ніколи не станеться. Вони не можуть бути разом. І не через Маркіяна і Христю. А тому що вітчим Гліба — страшна людина. І Гліб нізащо не дозволить йому дізнатись свою слабкість…

***

Дівчата посилено репетирували, бо подали заявку на участь у прослуховуванні на престижний міжнародний конкурс. Якщо вони отримають схвальну відповідь на прослуховуванні, то поїдуть у Німеччину вже для безпосередньої участі в конкурсі. Лія так хотіла потрапити на нього. Заради цього була готова репетирувати зранку до ночі, аж Христина зупиняла її:

— Ти ж не хочеш знову потрапити до лікарні через виснаженя? Треба й відпочивати, бо інакше ми не зможемо поїхати на той конкурс!

— Так, я буду відпочивати, — кивала Лія. — Але вже після прослуховування! Це дуже важливо для мене…

— Добре, але після одразу відпочинок… Я переживаю за тебе. Не тільки Маркіян, я теж. Все ж, ти — моя найкраща подруга, — сказала Христя.

 — Дякую, — Лія обняла її. Відчувала провину, що думає про хлопця Христі. Відчувала себе поганою подругою… Але не могла перебороти себе й забути про Гліба…

***

Ось і настав день прослуховування. Коли вони чекали на свій вихід, то Лія краєм вуха почула слова іншої учасниці:

 — Тут уже куплено все, я наперед можу сказати, хто пройде, бо ті учасниці мають впливових родичів…

Ці слова засмутили Лію, хоча вона й намагалася переконати себе, що, може, то просто чутки, які не мають реально онови. 

Але коли вони виступили (Лії здалося, що все було чудово), і всі учасники теж показали свою майстерність, вони  почули присуд журі. Переможцями відбору від Києва назвали саме тих музикантів, про яких говорили, що вони мають впливових родичів. Лія дуже засмутилася, спершу їй хотілося обуритися, але тут же вона зрозуміла, що це нічого вже не змінить. 

— От же ж! — Христя підтисла губи і додала неголосно, щоб чула лише Лія: — Вони грали дуже посередньо!