8.  Граціозно, ніжно, з любовʼю.

— Мабуть, це якийсь мій постійний шанувальник, — сказала Лія, і показала записку Христі і Маркіяну. 

— Мені вже час ревнувати? — Маркіян усміхнувся, але було видно, що він все ж трохи напружився.

— А ти ревнивий? — вона усміхнулась у відповідь. — Якщо так, то тобі несолодко прийдеться, бо ж такі букети дарують часто…

— Так, бути хлопцем майбутньої зірки, певно, буде важко, — Гліб поплескав друга по плечу. — Ну але ти тримайся.

Лія в цей час поглянула на нього. Здається, в її очах був сум, що геть не пасувало до такої радісної миті. 

 — Та оце ж тримаюся, — сказав Маркіян і ледь обійняв Лію за плечі. — Тримаюся з усіх своїх сил!

Гліб усміхнувся другові, але усмішка все ж трохи видавала справжні емоції. Але настільки тонко, що цього все одно ніхто не помітив. Або, майже ніхто. 

***

Коли заграла музика, і всі присутні в залі заворушилися, радіючи, що зараз почнуться танці, Лія відступила трохи назад. Вона почувалася втомленою, їй найбільше хотілося зараз сісти десь в куточку і витягнути ноги. 

Маркіян десь пішов, здається, за напоями. А Христі хтось подзвонив і вона теж відійшла.

Мелодія сповільнилась і на танцмайданчик почали виходити парочки.

— Потанцюємо? — запитав Гліб абсолютно рівним тоном, ніби питав, яка зараз година. 

Лія, немов заворожена, дивилася на нього. Їй здавалося, що весь світ десь віддалився, музика стала майже нечутною, а час зупинився. Були лише його очі, що дивились їй в очі, і рука, що торкнулася її долоні. Вона кивнула. Не могла вимовити й слова від хвилювання. 

Гліб обережно взяв її за руку, і вони вийшли на середину зали, де кружляли в танці інші пари. коли друга його рука легенько торкнулася її  талії, їй здалося, що по її тілу пройшов електричний струм, але не болючий, а приємний. Вона ще ніколи такого не відчувала…

Гліб дивився на неї якимось таким поглядом, який Лія не могла прочитати. Але дещо в нього таки проглядалось, і це була ніжність. 

Їй здавалося, що її ноги не торкаються землі, такою легкою і щасливою вона почувалася. Все відійшло на другий план, здавалося неважливим… Аж до тієї миті, поки музика не змовкла, і Гліб не провів її до того місця, де Лія стояла раніше. 

— Дякую, — він прошепотів їй це слово прямо на вухо, коли вони вже зупинилися. 

— А я думала, де ви поділися! — до них підходила Христя з телефоном у руках.  — Глібе, а мене ти не хочеш запросити?

— Та музика вже закінчилась, — він ледь усміхнувся. — Можу принести вам шампанського, — запропонував натомість. 

— Та он вже Маркіян несе, — сказала Христя і поглянула на Лію невдоволеним поглядом. Наче Лія її чимось дуже образила. 

А тут і Маркіян нагодився з невеликою тацею, на якій стояли чотири келихи та пляшка шампанського. 

— Я не буду, хто вас тоді повезе? — усміхнувся Гліб. — Піду візьму собі сік, чи щось таке.

— Друже, почекай! — Маркіян рушив за ним, лишаючи нас з Христею і шампанським. 

Коли хлопці відійшли, Христя сказала, дивлячись на Лію:

— Тобі не здається, що негарно клеїти чужого хлопця?

 — Ти про що?  — Лія нерозуміюче дивилась на неї. 

— Навіщо ви танцювали? Ти ж знаєш, що він мені подобається! — Христя не планувала нападати на кращу подругу, але слово не горобець, вилетіло, усі ті слова. 

 — Він просто запросив мене, це нічого не значить, — почала виправдовуватися Лія. Їй стало так соромно від того, що люди, які продовжували ходити навколо, могли почути слова Христі. Та мабуть, уже й почули, бо дехто зацікавлено поглядав у їхній бік, очікуючи якогось видовища “під зав’язку” свята. 

— Хіба ти не мала відмовитись? — вона насупилась, а потім опустила очі і додала дуже тихо: — Здається, я закохалася в нього…

— Вибач, я не подумала, що тобі буде неприємно… — прошепотіла Лія, відчуваючи, що на очах закипають сльози. Вони з Христею ніколи раніше не сварилися, і от…

***

Гліб почувався дивно. Максимально дивно. Христина ревнувала. Але він їй нічого не обіцяв. Це дратувало. В той самий час Гліб розумів, що якщо він зовсім відштовхне Христю, то… Ні, про те, що тоді буде, думати йому не хотілось. Хотілось згадувати той танець. Той погляд і чомусь гарячі долоні. 

Він розумів, що вкрав цей танець у друга. Але ж нічого такого він не зробив, це був просто танець. 

Маркіян нагнав Гліба на барі. І він не замовив віскі, якого хотів випити, щоб хоч трохи розслабитись, а дійсно замовив сік.

Маркіян сів поруч і  запитав:

— Щось сталося? Ти виглядаєш напруженим. 

— Певно, втомився, — Гліб знизав плечима. Не буде ж він казати, що заглядається на дівчину, в яку закохався його друг. Навіть Гліб не настільки сволота. — Дякую, що прийшли. Пробач за мою кислу фізіономію.

— Та я розумію, велика відповідальність, всі ці гості… Нічого, потім розслабимося, підемо разом в кіно. Думаю, пора переходити до більш рішучих дій із дівчатами, — він підморгнув Глібові.