4. Плавний перехід.

Вона раптом усміхнулась йому. Не Маркіяну, а саме йому, в цьому не було сумнівів. Його губи теж смикнулись. Якось інстинктивно, просто тому що вона йому усміхнулась. Це було неконтрольовано, а Гліб не любив нічого неконтрольованого. Однак зараз він поступився сам собі і дозволив цю усмішку. 

— Так, приходьте, — тихо сказала вона.  — Новий етап буде за два тижні. 

— Добре, ми прийдемо, — врешті-решт сказав Гліб. 

— Щодо твоєї крові з носа, — Маркіян знову схвильовано глянув на Лію. — Може, це від перенапруження? Або ти мало їси? Ти дуже худенька… 

Якщо це Маркіян так підкочував до неї, то для Гліба це було майже смішно. Він знову ледь закотив очі. Друг всіма способами намагався захопити увагу скрипальки, ніби боявся, що Гліб вкраде її в нього з-під носа. От тільки, само собою, людину не можна вкрасти з-під носа, бо вона нікому не належить.  А ще, Гліба не цікавили стосунки. Тільки чергові одноразові насічки на браслет. 

 — Мабуть, я просто перенервувала, — сказала Лія. — Нічого страшного, мені вже краще…

— Ліє, ходімо зберемо речі, поїдемо на таксі, я вже його викликала, — сказала Христя.

Маркіян хотів заперечити і сказати, що ми самі підвеземо їх, але Лія була категорично проти. 

— До зустрічі на наступному етапі конкурсу! — сказала вона. 

— Тільки не нервуй наступного разу, — Маркіян підморгнув їй. — Ми обовʼязково прийдемо повболівати за вас!

— Так, постараюсь не нервувати, — відповіла вона. — Дякую, що підтримали нас! — і знову поглянула на Гліба. Чомусь це відбувалося несвідомо. 

Їхні погляди зустрілись несподівано. Ну, принаймні, для Гліба це точно було несподівано. Він відчув себе ніби спійманим на гарячому, але погляду не відвів. Що таке погляд? Це нічого не значить. Якщо хочеться на щось дивитися, це не заборониш. І ніхто не міг йому заборонити дивитися. 

***

У таксі Христина лукаво поглянула на Лію:

— Ну, як тобі мій братик? Правда, він класний?

— Так, він дуже симпатичний, — відповіла Лія. Здавалося, вона думала про щось інше. 

— Ти ніби у якихось хмарах, — подруга засміялась. — А Гліб теж нічого… Мені сподобався. Я б залюбки побачилась з ним ще. 

— То побачся, чи це якась проблема? — якось аж надто швидко сказала Лія. 

— Ну, дівчині не дуже личить бігати за чоловіком. Та і не люблять чоловіки таке. Не можна бути надто доступною, — відповіла Христина.

— Думаю, через два тижні вони знову прийдуть на конкурс, — Лія усміхнулася. Це сталося якось мимоволі. Вона навіть не помітила того, як при цьому змінився вираз її обличчя, але Христя бвула спостережливою.   

— Ти диви, як ти усміхаєшся, давно я не бачила тебе такою! Рада, що Маркіян тобі сподобався! Може, ще станемо родичками, ото буде круто! — почала мріяти подруга. 

Лія промовчала, але продовжувала усміхатись, може, й справді, така перспектива їй сподобалась. А може, вона продовжувала думати про щось своє…

Машина зупинилася, Лія мала виходити, а Христя — їхати далі. Вона помахала подрузі і пішла до свого під’їзду. Почувалася втомленою, але в душі панувало якесь приємне передчуття, як у дитинстві, коли наближаються зимові свята і ти розмірковуєш про подарунки, які хочеш отримати…

Вже виходячи з ліфта на своєму поверсі, вона побачила Остапа. Він одразу помітив її і тепло усміхнувся, ніби й чекав на неї тут, на сходовому майданчику під квартирою.

— Привіт! — сказала Лія. 

— Привіт, як виступ? — він коротко чмокнув її. — Я тільки звільнився, пробач, що не прийшов на конкурс… Зараз замовлю нам щось смачне, розкажеш все?