Силуети на пероні

Перон мовчить, і час застиг,
Лиш вітер свище поміж них.

Не йдуть, не кличуть, не живуть,
Ніби думки, що десь пливуть.
Стоять у сутінках німі...

Чи це лиш сон, чи інший світ,
Де втрачений давно вже слід?
Де кожен сам і мовчазний,
Невидимий і неземний.

Та ось щось рушилось ледь-ледь,
Тривога змила! Думи геть!
Силуети знов завмерли,
Мов фарби, що назавжди стерли.

Він шепоче до німих,
Та голос губиться у них.
Немов завіса з диму й снів,
Де тоне правда без слідів.

Чиясь рука зависла в млі,
Як тінь на вицвілій землі.
Та руху в ній нема давно,
Лиш згадка, стерта як вікно.

Вітри кружляють між людьми,
Але мовчання — їхні сни.
Нема ні сліз, ні щирих слів,
Лиш вітер стежку застелив.

І тільки серце десь внизу
Вловило тишу, як грозу.
Що буде далі — не збагнуть,
Бо тут час може обмануть.

Силуети стоять, як завжди,
Ні кроку, ні нової біди.
А хто побачить їхній світ —
Можливо, той знайде свій слід.

Подобається

#1035 в Молодіжна проза
#1900 в Різне
#409 в Дитяча література

Відредаговано: 10.02.2025