Глава 1

СИЛУЕТ З МИНУЛОГО ЖИТТЯ
Дарк-роман
Пролог
Дівчина, якої не було
Існує період мого життя, якого немає.
Не в документах.
Не на фотографіях.
Не в пам’яті.
До певного віку — порожнеча.
Мама казала, що все було нормально.
Знайомі згадували якісь дрібниці.
Але я не відчуваю того дитинства.
Наче його стерли.
Іноді мені здається, що я не народилася один раз.
Мені часто сниться один і той самий сон.
Ніч.
Вогнище.
Я стою босоніж на холодній землі. На мені довга темна спідниця, волосся розпущене. Я чую музику — гітарні струни, але поруч нікого.
А потім я відчуваю його.
Він не говорить.
Я не бачу обличчя.
Я бачу тільки силует.
Він підходить близько і шепоче:
— Я знайду тебе. Навіть якщо доведеться пройти крізь смерть.
Я прокидаюся о 3:17 ночі.
Завжди.
І кожного разу відчуття одне:
я вже жила.
Розділ 1
Перше життя
Моя перша закоханість сталася у вісімнадцять.
Він з’явився раптово.
Темні очі.
Гаряча кров.
Погляд, який не знайомиться — а впізнає.
Коли він дивився на мене, у мене виникало дивне відчуття — ніби я щось згадую.
Не його.
А нас.
Ми говорили годинами.
Сміялися.
Сварилися.
І між нами завжди було напруження, ніби повітря перед грозою.
Одного разу він сказав:
— Ти боїшся мене, бо знаєш, що це не вперше.
Я засміялася.
Але сміх був нервовим.
Наш роман був бурхливий.
Занадто швидкий.
Занадто сильний.
І так само раптово він зник.
Без пояснень.
Без прощання.
Я довго думала, що це просто юність.
Гормони.
Романтика.
Але роками мене переслідувало відчуття:
це було не завершено.

Розділ 2
Порожні фото
Коли мені виповнилося сорок, я почала перебирати старі речі.
Фотоальбоми.
І раптом зрозуміла:
моїх фото до певного віку майже немає.
Наче хтось вирізав мене зі спогадів.
Є весілля.
Є діти.
Є події.
А до цього — туман.
І саме в цей період мого життя знову з’явився він.
Не той самий чоловік.
Але ті самі очі.
Та сама енергія.
Той самий внутрішній жар.
Коли я зустріла Богдана, мене пронизало.
Це не було “він мені подобається”.
Це було:
— Ти повернувся.
Але звідки?
З минулого?
З мого підсвідомого?
Чи з іншого життя?

Розділ 3
Біле і чорне
З ним я відчувала світ контрастами.
Чорне — його характер.
Біле — його захист.
Темрява — його мовчання.
Світло — його дії.
Він міг бути різким.
Гарячим.
Вогняним.
І водночас — єдиним місцем безпеки.
Іноді мені здається, що ми не зустрілися.
Нас просто повернули одне одному.
І що всі чоловіки до нього — це були тіні.
Підготовка.
Шлях.
А іноді мені здається, що я просто жінка, яка пережила травму і придумала собі красиву легенду, щоб не боятися знову кохати.
Що це?
Магія?
Карма?
Чи мозок, який шукає сенс?