3
Дамір ішов за Златою.
День змінювався ніччю, хоча за відчуттям проходили лише хвилини.
Місто, яке здалеку здавалося точнісінькою копією спражнього міста зі світу Даміра, віддалявся від них.
Пішоходи наближалися до лісу, в якому на відстані нічого неможливо було розгледіти.
Якісь тіні пропливли поруч.
Ще нові тіні.
Іще.
Ніби усі вони збиралися у ліс на якийсь захід.
Яка ж це подія планувалася у лісі?
І вони теж на неї потраплять?
Невже саме вони організовують цей захід?
Може це якраз та подія, яку влаштовує Злата?
Ота саме з відтворення життєвої енергії, яку Злата отримає від Даміра?
Та невже?
Щось... дивимось далі.
Дамір та Злата вже наближалися до меж лісу.
Перед ними був звичайний темний ліс, через гущу якого нічого не було видно, що ж там всекредині.
Злата почала входити у ліс.
Її вигляд почав спотворюватися, ніби на неї дивилися через товщу каламутної води.
Злата обернулася, ніби чекаючи на Даміра.
Але він зволікав.
Злата зникла за цією субстанцією.
Дамір стояв на місті та не осмілювався увійти у невідомість.
Через мить жіноча рука появилася у прозорому каламутному просторі та схопила Даміра за руку й потягнула ривком всередину.
Ось так чоловік опинився на іншій стороні межі.
Тут все було ясравозеленим, усе майорило різними зеленими кольорами та відтінками зеленого.
Яскравосонячна палітра змушувала жмуритися.
Зтала йшла, ведучи за руку Даміра: вона не відпускала його руки, як схопила за долонь з тієї самої митті, коли він зупинився перед незрозумілою субстанцією.
Вони йшли.
І нарешті дійшли до центру лісу, де була широка полога галявина.
У центрі галявини по колу навкруги великого кам'яного бублика були розміщені великі камні у кілька рядів.
Несподівано один з рядів запалав.
- Це енергія вогню пробудилася. - пояснила Злата.
Інший ряд заряснив водосхилами з чистої прозорої води.
- А це енергія води. - припустив Дамір.
- Так. - підтвердила Злата.
- Це ж логічно. - зауважив чоловік.
З іншого ряду каменів подуло сильним вітром-вітерцем, але вітер закружляв по колу над своїми каменями.
- Ось і енергія вітру прокинулася.
Над наступним рядом з каменів не було нічого, лише самі ці камні піднялися у простір метрів на два над поверхнею та заходилися по колу, закружляли над землею.
- А це енергія землі. - додав Дамір.
- Так. - погодилася Злата.
Із центра кам'яного бублика піднялася засохла рослила.
Злата, нічого не кажучи, повела Даміра крізь ці ряди каменів, але їхні енергії не чіпали оцих двох.
Вогонь не спалював перехрожих, вода не мочила їх, вітер не збивав зніг, а камені у повітрі навіть зупинилися у своїму русі, щоб не збити чи не вдарити мандрівників.
Злата та Дамір дійшли до центрального круглого каменя з дірочкою у центрі, з якого тирчала засохла рослина.
- Мені треба тебе вбити, щоб оживити цю рослину.
Дамір грізно подивився на Злату та різко смикнув свою руку, щоб визволитися від Злати, але вона тримала занадто сильно його.
А камені ніби ожили та уважно подивилися на Даміра, ніби слідкуючи за його рухами.
Ніби говорячи: "Нікуди ти не втечеш".
А куди йому втікати?
Дамір у цьому дивному фентезійному світі, з якого він не знає, як вибратися.
Чоловік наклонив голову.
А Злата вільною рукою проникла у його груди та видерла з них чоловіче серце.
Й поклала це живе, яке ще билося, серце у пелюстку великої засохлої рослини.
Рослина ожила.
А Дамір, постоячи ще трохи, впав мертвим біля цього округлого каменя, з якого вже росла жива та квітуча рослина у вигляді великої квітки, бутон якої нагадував форму серця.
Злата почала виглядати занадто живою, ще більш схожою на живу людину.
А Дамір занадто швидко перетворювався на ґрунт, проходячи миттєво усі етапи розлагання.
- О, Боги! Збережіть його життя для мене! Я закохалася у нього з першого погляду! Збережіть його, будь ласка, для мене! Якщо я вже жива, то я хочу жити з ним у нашому з ним маєточку! - заволала Злата.
Кілька хвилин очікування - і з ґрунту почало щось проявлятися, а потім було видно зворотній поцес розлаганню, ніби плівку увімкнули для перегдяду назад. І з чогось схожого, на чоловічий силует, створилося тіло Даміра.
А ось він абсолютно цілісінький вже.
І...
Він вдихнув.
Злата опустилася на коліна перед Даміром, який лежав на землі.
- Любий... - вона поцілувава його. - Вставай. Ти живий. Ми повертаємося додому.
Дамір встав одночасно зі Златою.
Вона знов узяла його за руку - і вони опинилися у вітальні, де було повно хостей у костюмах для Хеллоуїна.
Були усі, крім неї.
Усі, крім Катерини.
Дамір навіть обіг увесь будинок та навіть вибін у двір.
Там стояла ціла-цілесенька машина Катерини, але самої Катерини не було ніде.
Дамір підійшов до Злати, яка активно розмовлляла з гостями, не розповідаючи про себе нічого, повів її до іншої кімнати.
Коли вони залишилися наодинці, він запитав:
- А що з Катериною?
- Вона мертва. - відповіла Злата.
- Краще б я помер, ніж бути без Катерини.
- Але вона не кохала тебе. Я це відчуваю.
- Це брехня! Ти вбила мою кохану!
- Ти для неї був лише вигодою.
- Ні! Без неї я е хочу жити! Вбивай мене! - крикнув Дамір.
Злата зникла. А замість неї на тому самому місці, де стояла Злата, з'явилася Катерина.
Абсолютно жива та ціла.
І ніякої краплини крові на її костюмі янгола.
До речі, каблючка, що Дамір подарував своїй дівчині, була на її пальці.
- Катерино, як же я тебе кохаю! - зрадів Дамір та поцілував свою наречену.
А потім він повів її розважатися серед натовпу гостей.