2

2

Нарешті Хеллоуїн.

Усе виглядало, як у найкращих фільмах: яскравий будиночок увесь у гірляндах, ніби тисячі світлячків налетіли на нього, біля оселі фігури, які відображали смерть, що саме й личило специфічному святу, й гості, які приїджали, були в дивних та цікавих костюмах та ще з розмальованими обличчами.

Ніби діти, яким дозволили пограти після довгої перерви без ігор.

Й Катерина приїхала на свято.

Це ж треба! Вона обрала найромантичніше вбрання: ніби янгол, який спустився зі самих висот, зі золотим німбом над шовковистим волоссям.

- Катерино, люба! Я так на тебе чекав! - Дамір одразу вискочив, коли побачив приїзд коханої.

Він узяв обома своїми руками обидві кисті Катерини та довго на неї дивився з великим зачаруванням.

- Люба, я тебе кохаю. - після цих слів він поцілував свою дівчину. - Пішли. Сюрприз я відкрию всередині.

А потім Дамір голосно закликав усіх:

- Прошу всіх у будинок! Почнемо свято з однієї святкової події! Я всіх чекаю всередині!

Коли усі зібралися в гостинній, Дамір повів Катерину у центр кімнати.

Він встав на коліна, дістав зі свого кармана коробочку, в яких зазвичай знаходяться кольца.

До речі, Дамір був у костюмі чортяки.

- Катерино, Люба... Я тебе кохаю. Виходь за мене. - чоловік дістав каблучку та вже хотів натягти на палець дівчини, але чекав дозволу це зробити.

Він чекав на відповідь.

- Так. Я згодна.

Шквал оплесків та воплю.

Привітання. Стільки радості за чуже щастя!

І вже каблучка була на пальці.

Дамір підвівся та поцілував наречену.

Після цього знов привітальні крики та оплески.

- Влаштуємо бомбезне весілля. - запропонував він.

Але після цих слів несподівано поруч з'явилася... вона... та дивна дівчина...

Повна тиша пронеслася по кімнаті.

Усі розглядали цю незнайомку.

Катерина з ненавистю подивилася на Даміра, відкинула його руку, якою він її тримав та вже хотіла зняти каблучку різким жестом, але Дамір перехопив ініціативу та зажав руку Катерини, не дозволяючи цього зробити.

А потім дівчина побігла, залишаючи кімнату.

- Який вдалий костюм! Ніби звичайний одяг та сама дівчина ніби звичайна, але виглядає точнісінько як привид. - прокоментувала одна жінка.

- Це аніматор. Я спеціально запросив її на свято. - намагався вийти зі складної ситуації Дамір.

Катерина дивилася на нього зі злостю.

- Пішли поговоримо в іншу кімнату. - запропонував він пошепки Катерині.

- Ні. Тримай своє! - і дівчина кинула каблучку, яка чомусь зникла у кутку.

Катерина вибігла з будинку та поспішила до своєї машини.

Дамір за нею.

Він догнав її за схопив за руку.

- Не чипай мене! - крикнула вона.

- Ти ж чула? Ти ж сама бачила її. - пошепки промовив Дамір. - Вона схожа на привида. Це привид. А не моя коханка.

- Так чому ти не скажеш це усім? - грізно запитала Катерина.

- Бо я не хочу нікого лякати.

- Бо ти брешеш. Це твоя коханка, Яка теж прийшла на свято. Покидьок ти! Я не хочу більше тебе бачити!

Катерина дійшла до свого авто, сіла у нього та поїхала.

Через кілька десятків метрів вона на великій швидкості врізалася у дерево.

Сильний звук удару прокотився місцевостю.

Дамір проводжав поглядом авто Катерини та одразу побачив аварію.

Він побіг до своєї вже колишньої нареченої.

Подушка безпеки спрацювала, але чомусь вона відірвала голову своїй водійці.

Може тому, що її зріст був занадто малим.

Як там не було, але рятувати вже було нікого.

Але Дамір продовжував дивитися всередину, щоб якось допомогти, не усвідомлюючи, що вже нічого не зміниш, але мозок відмовлявся сприймати реальне, а очі продовжували дивитися на весь цей жах.

Біла тканина одягу янгола заливалася кров'ю, стаючи яскраво-червоною, а через мить вона вже темнішала, набуваючи багряного кольору.

Даміру здалося, що за авто стоїть та сама дивна дівчина та безвучно сміється.

А потім вона протягнула перед собою руку, на якій ближчала та сама каблучка, що подарував Дамір Катерині, а вона її емоційно кинула від себе.

Це було біле кільце з білого золота з білим прозорим каменем - штучним алмазом.

Дамір крикнув ніби у повітря:

- Це не твоє! Віддай!

-Ні, моє, бо ти будеш моїм нареченим. - нарешті привид заговорив.

До Даміра підбігли гості.

- Ти на кого кричиш? - звернувся до хлопця хтось із натовпу.

- На Бога. Бо він забрав в мене наречену. - викрутився Дамір.

Хтось голосно попередив:

- Зараз вибухне!

Бо вже нізвідки з'явилося полум'я і щось десь трищало.

Усі  почали розбігатися.

А потім рвануло так сильно, відкидаючи людей на відстань.

Через мить усі, хто лежали, опинилися всередині будівлі.

Навіть Катерина там була. Але вона тримала свою голову у ручі та палала, нікого не зачіпляючи своїм полум'ям.

Усі ніби застигли, ніби заснули стоячи в очікуванні чогось.

А це "чогось" незабаром з'явилося: спочатку силует в порожнечі тієї самої дивної дівчини проявився перед Даміром та гостями, а потім з нього сформувалася та тривимірна істота дівчина-привид, яка звернулася до усіх:

- Я зібрала вас тут усіх, щоб змінити свій світ. І для цього мені потрібен Дамір, як останній елемент всього, як представник життя, як той, в кого я закохалася. Я забираю його з собою, щоб він врятував моє. Усе моє: життя, мій світ, мій простір.

- Яке у тебе може бути життя? Ти ж привид. - здивувався Дамір, не розуміючи бажання привида та не бажаючи бути спасінням для цієї істоти. Якщо ти повернеш до життя мою Катерину, я погоджуюся тобі допомогти. Інакше я не буду грати у твої ігри.

- У тебе немає вибору. Тобі прийдеться, хочеш ти цього чи ні.

Привид, Дамір та Катерина зникли.

У будинку залишилися лише одні гості. Але вони були неначе під гіпнозом, який поступово почав проходити. У свідомості людей поступово розсіюватися дивні спогади.