Том 2 Розділ 22

Магічне сяйво магії переміщення зникло, і Алекс з Елізабет опинилися в кімнаті, яку хлопець бачив вперше. Вона була величезна — не менша за арену, де він колись бився проти Каеля, а може й навіть більша. Високо під стелею рівним рядом тягнулися магічні ліхтарі, заливаючи простір м’яким білим світлом. Під ногами лежав твердий камінь, гладкий, але вкритий дрібними подряпинами й тріщинами, ніби тут уже не раз сходилися в бою сильні противники. І більше нічого. Жодних меблів, колон чи перешкод. Лише порожній простір і тиша.

Алекс озирнувся ще раз, затримуючи погляд на далеких стінах.

— Де ми?

Елізабет, що стояла за кілька кроків від нього, ледь усміхнулась.

— Ти ніколи тут не був?

І майже одразу сама ж відповіла:

— Це одна з тренувальних кімнат директорів. Час від часу ми використовуємо її для спарингів між собою… або коли хочемо щось перевірити без зайвих очей поруч. Зараз вона пустує — усі зайняті своїми справами. Тож кращого місця для нашого бою годі й шукати. Тут можна не стримуватися. І ніхто нам не завадить.

Поки говорила, Елізабет відкрила інвентар і дістала невелику скляну колбу з блакитним зіллям усередині. Відкоркувавши її одним рухом, вона зробила кілька ковтків і повністю осушила пляшечку.

Алекс перевів на неї погляд.

— Могла б просто попросити мене перенести нас в Академію. Не довелося б витрачати свою ману.

Елізабет лише недбало махнула рукою й сховала порожню колбу назад в інвентар.

— У мене мани не набагато менше, ніж у тебе, Алекс. Тож не треба мене недооцінювати.

Хлопець із легкою усмішкою підняв руки, ніби здаючись.

— Як скажеш.

Елізабет нічого не відповіла. Лише зробила крок назад і витягнула руку вперед. У ту ж мить її кров почала стікатися до долоні. Темно-червоні потоки закрутилися навколо зап’ястя, ущільнюючись дедалі сильніше, поки за секунду не оформилися в довгий витончений меч із крові. Лезо блиснуло під світлом магічних ламп.

Алекс також не став зволікати.

Темрява змішана з кров’ю піднялася з його магічного кола, швидко закручуючись навколо руки. За мить у його долоні сформувався меч — темний, майже чорний, із тонкими темно-червоними прожилками по всій довжині леза.

Кілька секунд вони просто дивилися один на одного через відстань між ними.

Елізабет першою порушила тишу.

— Готовий?

Вона трохи опустила корпус, приймаючи бойову стійку. Меч у її руці завмер під кутом, а в очах з’явився знайомий бойовий блиск.

Алекс повільно видихнув і міцніше стиснув руків’я свого клинка.

— Завжди готовий.

Його тіло вже інстинктивно напружилось, готуючись зустріти її перший рух. На губах Елізабет з’явилась усмішка. У її очах спалахнув азарт.

І в наступну мить Елізабет зірвалася з місця настільки різко, що її силует на мить розчинився в повітрі. Алекс ледве встиг підняти меч перед собою, коли їхні клинки зіткнулися з оглушливим тріском. Ударна хвиля розлетілася по всій залі, здіймаючи з кам’яної підлоги пил і дрібну кам’яну крихту. Сила першого зіткнення виявилася настільки великою, що Алекса відкинуло назад на кілька метрів. Його підошви ковзнули по каменю, залишаючи за собою довгі подряпані сліди. Ще до того, як він остаточно вирівнявся, Елізабет уже була перед ним. Її меч з крові рухався швидко, майже бездоганно — один удар переходив в інший без жодної паузи, змушуючи Алекса повністю сконцентруватися на захисті. Вона атакувала з усіх напрямків, змінюючи кут атаки в останню мить, провокуючи його на помилку. Її стиль був красивим, витонченим… і водночас смертельно точним. Кожен рух був відточений десятиліттями досвіду.

Алекс відбивав удари один за одним, відчуваючи, як по руках проходить віддача від кожного блоку. Металевий тріск не стихав ні на секунду. Він змістив корпус убік, пропускаючи лезо біля самого плеча, і тут же спробував відповісти коротким рубаючим ударом зверху. Елізабет бездоганно заблокувала його, ковзнувши клинком по лезу Алекса, а її вільна рука миттєво здійнялась вперед. Навколо неї майже миттєво сформувалися кров’яні списи — довгі, тонкі, загострені, немов справжні. Наступної миті вони рвонули в його бік. Алекс виставив долоню, і його нове магічне коло спалахнуло темно-червоним світлом. Перед ним виріс щільний бар’єр із темряви та крові. Перші списи врізалися в нього з гуркотом, вкриваючи поверхню тріщинами. Один пробив захист і пролетів біля плеча, другий Алекс розрубав мечем прямо в повітрі, а третій зловив голою рукою, стискаючи доти, поки той не розсипався в манний пил між пальцями.

Але Елізабет вже скоротила дистанцію. Її меч обрушився зверху з неймовірною силою І Алекс ледве встиг підставити клинок. Камінь під ногами вкрився новими тріщинами. Вона тиснула вперед, вкладаючи в удар не лише техніку, а й грубу силу, і Алекс уперше за весь бій відчув, наскільки вона небезпечна насправді. Не директор Академії. Не жінка з келихом вина в руках кілька хвилин тому. А монстр, який десятиліттями вдосконалював власну силу. Алекс різко змінив напрямок тиску і відвів її меч убік, збиваючи баланс. На мить цього вистачило. Його темне лезо рвонуло вперед, змушуючи Елізабет відступити вперше з початку поєдинку.

Тепер він перейшов у наступ. Його нова мана вибухала в кожному русі. Темрява перепліталася з кров’ю навколо клинка, роблячи його важчим, щільнішим і значно небезпечнішим. Алекс рухався вперед без паузи, змушуючи Елізабет блокувати серію швидких ударів. Один за одним. Знизу. Зверху. З розвороту. Він змінив темп бою настільки різко, що тепер уже їй довелося відступати. Кам’яна підлога під ними розліталася уламками від сили ударів. Вони переміщалися по всій залі так швидко, що тільки леза залишали в повітрі темні й червоні дуги.

І саме в цей момент Алекс відчув пастку.

Кров’яні ланцюги вирвалися з тріснутого каменю прямо біля його ніг, миттєво обвиваючи щиколотки. Елізабет усміхнулась — коротко, переможно — і вже пішла на вирішальний удар. Але Алекс встиг зреагувати. Його магічне коло спалахнуло, і нова мана вибухнула навколо нього ударною хвилею. Ланцюги розірвало миттєво. Кам’яна крихта й потоки крові розлетілись по підлозі, а Елізабет змушена була на секунду прикрити очі рукою. Цього вистачило.