Розділ 70

Декілька секунд у вітальні панувала тиша, наповнена лише легким потріскуванням каміну та ароматом духмяного чаю.

— А куди всі зникли? — зрештою поцікавився Алекс.

Альфа одразу підняла погляд.

— Габріель, Емма, Бета, Дельта і Епсилон пішли в D-рангове підземелля. — А решта дівчат вирушили в місто за покупками.

Алекс мовчки кивнув, після чого кілька секунд задумливо дивився на неї поверх чашки.

— А ти як себе почуваєш?

— Добре… — Альфа помітно розгубилася від такого питання, після чого трохи нахилила голову. — А чому Ви питаєте?

— Просто ти ніколи не упускаєш можливості сходити в підземелля. Навіть настільки низького рангу. — Він спокійно зробив ще один ковток чаю. — Тому я й здивувався, що ти залишилась вдома наглядати за маєтком.

Альфа тихенько посміхнулась, ніби лише зараз зрозуміла, до чого він веде.

— Ось воно що… — Вона легко похитала головою. — Тоді можете не хвилюватися. Зі мною дійсно все добре. — Її посмішка стала трохи теплішою. — І залишилась я тут не стільки за маєтком наглядати… скільки за Вами.

На обличчі Алекса з’явилася тепла, трохи безпорадна усмішка. Він поклав руку на м’який підлокітник крісла і сперся головою на кулак.

— Взагалі-то я вже давно не маленька дитина, щоб за мною постійно доглядати. — Він злегка примружився, дивлячись на Альфу. — До того ж ти вже мала можливість переконатися в моїй силі. Навіть якби на порозі з’явилися непрохані гості, я б і сам дав собі раду.

Ледве він договорив, як у його думках пролунав важкий видих Сирени. Алекс подумки одразу ж поцікавився:

— Що?

У відповідь почувся абсолютно спокійний голос:

— Ви мали рацію. Ви не впертий баран. Але іноді тупите як віслюк.

Алекс уже хотів подумки щось заперечити, однак у цей момент знову заговорила Альфа. І тон її голосу змусив його одразу перевести на неї погляд.

— Я знаю, на що Ви здатні, — серйозно промовила вона. Посмішка повністю зникла з її обличчя. В її очах залишилася лише щирість, розбавлена тривогою. — І залишилась я тут не для того, щоб захищати Вас від непроханих гостей.

Вона трохи сильніше стиснула чашку в руках.

— А для того, щоб у випадку чого… вберегти Вас від самого себе.

Алекс мовчки дивився на неї. Альфа ж тихо видихнула і продовжила:

— За день до Вашого повернення додому до нас приходила Елізабет. Вона розповіла про те, як сильно Ви виснажуєте себе в Академії і про те, наскільки сильно переживає за Вас. — Альфа опустила очі на чай у своїй чашці. — Через постійну зайнятість у неї не було можливості слідкувати за Вами, або хоча б нормально поговорити. Тому вона попросила нас не спускати з Вас очей вдома.

На устах Альфи з’явилась ледь помітна, винувата усмішка.

— Якщо чесно… спочатку ми не надто серйозно сприйняли її слова. Габріель взагалі кілька разів перепитував, чи вона не перебільшує. А Елізабет лише відповідала, що ми все зрозуміємо, коли побачимо Вас.

Альфа повільно похитала головою.

— І вона мала рацію. Хоча… на мою думку, вона навіть применшила те, наскільки сильно Ви себе виснажили. Саме тому я й визвалась бути Вашою особистою покоївкою той перший тиждень, — вже тихіше додала Альфа. — І буквально ходила за Вами хвостиком, щоб у Вас не було навіть секунди на тренування. А зараз я просто стежу, щоб Ви знову не почали себе перенавантажувати. І навіть якщо Вам не подобається такий контроль… — Альфа на мить запнулася, але все ж договорила: — То я прошу вибачення. —  Після чого підняла на нього впертий, але теплий погляд. — Але я все одно продовжу це робити.

Алекс увесь цей час мовчки слухав Альфу, не перебиваючи її ні словом. Його обличчя залишалося спокійним, а погляд уважним і теплим. І лише коли дівчина закінчила говорити, він повільно відкинувся на спинку крісла і тихо видихнув.

— Тобі більше не варто так переживати за мене, — спокійно промовив він. У його голосі не було ні жарту, ні спроби якось відмахнутися від її слів. Лише щира теплота. — Час, коли я виснажував себе без перепочинку, закінчився. І повертатися до такого шаленого ритму я більше не збираюсь. Обіцяю, що в такому стані, як місяць тому на порозі маєтку, ти мене більше не побачиш.

Обличчя Альфи помітно пом’якшало. Вона з теплотою подивилась на хлопця і тихо відповіла:

— Я дуже на це сподіваюся.

Після цього вона знову взяла чашку і зробила кілька невеликих ковтків чаю. Декілька секунд у вітальні панувала приємна тиша, після чого Альфа задумливо нахилила голову.

— А як просуваються Ваші тренування?

Алекс важко видихнув, і на його обличчі з’явилось легке розчарування.

— Ніяк. Результат… нульовий. — Погляд хлопця ненадовго ковзнув убік. — Кров і темрява дуже неохоче йдуть на контакт одна з одною. І навіть коли мені здається, що можна переходити до фази злиття двох манн… проходить достатньо часу, і я починаю втрачати контроль над темрявою. — Він злегка потер скроню пальцями. — А чим сильніше я концентруюсь на стабілізації темряви, тим більше втрачається контроль над кров’ю. — На його устах з’явилась коротка, втомлена усмішка. — І в результаті все розвалюється, а мені доводиться починати спочатку.

Альфа уважно слухала, не перебиваючи. Її погляд залишався зосередженим, ніби вона намагалася вловити кожну дрібницю в його поясненні.

— Виходить… — задумливо промовила вона, — Ваша основна проблема в тому, що Вам важко одночасно утримувати контроль над кров’ю і темрявою?

Алекс одразу кивнув.

— Саме так. — Він трохи нахилився вперед, спираючись ліктем на підлокітник. — Мені доводиться постійно слідкувати, щоб випадково не зіштовхнути дві мани силоміць, бо результат буде… не найприємніший.

Альфа ледь помітно напружилась, уважно дивлячись на нього.

— У момент контакту крові й темряви між ними з’являється щось, що називають “манним тертям”, — продовжив Алекс. — Воно дуже схоже на тонку нитку мани. — Він повільно провів пальцем по краю чашки. — І ось саме в цей момент потрібно бути максимально обережним. Дуже повільно і акуратно намагатися сплести два потоки в один. — На його обличчі промайнуло легке роздратування. — У деяких книгах писалося, що мана сама адаптується і почне переплітатися, а чаклуну потрібно лише підтримувати обидва потоки. — Він тихо цокнув язиком. — Це повна нісенітниця. Я взагалі не розумію, як ця інформація потрапила в книги. Саме чаклун повинен вести ману. Повільно. Обережно. Постійно контролюючи процес. Найменша помилка може коштувати всього.