Розділ 68

Тихі коридори Академії зустріли їх приглушеним світлом магічних ламп, що рівномірно розливалося по кам’яних стінах. Кроки Алекс та Ліліт відлунювали ледь чутно, гублячись у нічній тиші. За високими вікнами мерехтіли вогні міста, а сама Академія ніби повільно занурювалась у сон, залишаючи коридори майже порожніми.

Деякий час вони йшли мовчки, просто крокуючи поруч, не поспішаючи порушувати цей спокій. Але в якийсь момент Алекс трохи нахилив голову вбік і заговорив:

— Слухай… ти часом не знаєш, для чого нас завтра… — він на мить задумався і ледь посміхнувся, — хоча вже сьогодні, збирають директори?

Ліліт коротко глянула на нього, і на її губах з’явилась легка, майже грайлива посмішка.

— Знаю, — спокійно відповіла вона. — А тобі настільки важко зачекати кілька годин, щоб самому все дізнатися? — добавила дівчина трохи примружившись.

Алекс злегка знизав плечима.

— Не важко, — так само спокійно відповів він. — Просто якщо є можливість отримати відповідь зараз, то чому б нею не скористатися?

Ліліт тихо хмикнула, ніби саме такої відповіді й очікувала. Вона кілька секунд мовчала, після чого зітхнула і легко здалася:

— Добре. Я розповім.

Вона кинула на нього швидкий погляд.

— Але вдень тобі доведеться відіграти здивування. Так, ніби ти це чуєш вперше. Я обіцяла мамі нікому про це не розповідати.

Алекс усміхнувся трохи ширше.

— Домовились. Здивування буде відігране на найвищому рівні.

Ліліт ледь кивнула і вже серйозніше продовжила:

— Директори планують змінити акцент тренувань з командної роботи на персональну підготовку.

Вона говорила рівно, але було видно, що сама вже не раз обдумувала це.

— За цей рік… ну, трохи більше, — вона ледь повела плечем, — ми і так навчились працювати разом. Спаринги дозволили зрозуміти стиль бою одне одного, щоб в рейдах одні могли прикривати слабкі місця інших. До того ж, усі ми вже як мінімум шістдесят п’ятого рівня. Проблема в тому, що подальша прокачка через А-рангові підземелля займе занадто багато часу. А до S-рангу ми… ще не готові.

Вона зробила невелику паузу, ніби підкреслюючи важливість наступних слів.

— Тому наступні пів року… можливо трохи більше, кожен із директорів буде тренувати свого учня окремо. Готувати до S-рангових підземель.

Коли вона закінчила, то знову подивилася на Алекса.

— Як тобі така ідея? — запитала вона. — Як командиру.

Алекс йшов мовчки ще кілька кроків, явно обдумуючи почуте. Його погляд був зосередженим, без звичної легкої іронії.

— Має сенс, — нарешті відповів він.

Він трохи нахилив голову, ніби продовжуючи думку.

— Але я не впевнений, що пів року вистачить. Різниця між А і S-рангом занадто велика. Там навіть звичайні монстри бути на рівні босів А-рангу. І їх там — сотні. А боси S-рангу… в п’ять, а то й у десять разів сильніші за все, з чим ми вже стикались.

Ліліт уважно слухала, не перебиваючи.

— Я навіть не уявляю, — тихіше додав Алекс, — які це мають бути тренування, щоб підготуватися до такого за пів року.

Він ледь знизав плечима.

— За рік — ще можна повірити. Але пів року… Хоча, — він трохи посміхнувся, — директорам видніше. І якщо вони побачать, що ми не готові… на вірну смерть нас точно не відправлять.

Ліліт ще кілька секунд мовчала, після чого трохи звузила очі.

— А звідки ти так добре знаєш про S-рангові підземелля?

Алекс спокійно перевів на неї погляд.

— Звідки і ти. Книги, розповіді інших авантюристів.

Ліліт не відводила погляду.

— Просто… — вона трохи повільніше заговорила, — коли ти про це говорив… склалося враження, що ти розповідаєш не словами з книг, а з власного досвіду.

На обличчі Алекса з’явилась легка, іронічна посмішка.

— І де б я його набрався? — спокійно запитав він. — З моїм шістдесят сьомим рівнем, мене б туди просто не пустили.

Ліліт ще мить дивилась на нього, після чого злегка знизала плечима.

— Я просто сказала, як це виглядало. Не забивай собі тим голову. До речі… Чим ти цілий день займався в тренувальній кімнаті?

Алекс відповів без затримки, ніби й не бачив у цьому нічого особливого:

— Пробував об’єднати магію крові і темряви.

Ліліт ледь кивнула.

— Зрозуміло, — майже байдужим тоном сказала вона, після чого додала: — І як успіхи?

Алекс на мить навіть зупинився поглядом на ній, явно не очікуючи такої реакції.

— Я… — він трохи розгублено повів бровою. — Думав, ти хоча б трохи здивуєшся.

На устах Ліліт з’явилася легка посмішка.

— Щоб ти знав, — спокійно відповіла вона, — здивувати мене тобі вже буде важко. Ти перший не демон, якого моя мама за довгий час погодилась хоча б спробувати навчити магії темряви. І перший не демон, у якого це вийшло. Після такого… тобі доведеться дуже постаратися, щоб здивувати мене вдруге.

Вона перевела погляд уперед, продовжуючи вже більш розмірено:

— До того ж, будь-який чаклун, який володіє більше ніж одним елементом, рано чи пізно думає про їх об’єднання. Просто зазвичай мова йде про елементальну магію. Про расову я нічого подібного не чула. Хоча, якщо чесно, я й не шукала таку інформацію.

Алекс тихо видихнув.

— Зрозумів…

Він на мить замовк, після чого трохи невпевнено додав:

— А щодо успіхів… їх немає.

Ліліт одразу перевела на нього погляд.

— І скільки часу ти на це витратив?

— Близько місяця, але інтенсивно цим займався тільки останні три тижні. До того був зайнятий іншими речами.

Ліліт коротко кивнула.

— Тоді ти міг би мене здивувати, якби за такий термін щось вийшло. — Вона ледь посміхнулась. — Ти вже зробив одну річ, яку я раніше вважала неможливою. І зробив це надто швидко. —  В її голосі з’явилась легка іронія. — Тож хоча б десь ти повинен відчувати труднощі.

Алекс тихо цокнув язиком.

— Труднощів у мене вистачає, повір. Сподівався, що хоча б тут пощастить. Вдруге.