Розділ 61

Жах на їхніх обличчях зник майже миттєво — ніби хтось клацнув перемикач. В очах з’явилася холодна зосередженість, рухи стали чіткими й злагодженими. Троє мечників без жодного слова вийшли вперед, синхронно займаючи позиції й перекриваючи вузький прохід трибун, приймаючи Алекса на себе.

Трійця не давала Алексу жодної паузи. Вони рухалися клином: центральний тиснув прямо, змушуючи Алекса відступати сходинками вгору або вниз, двоє інших постійно заходили з флангів. Варто було Алексу зміститися вбік — і одразу ж клинок перекривав шлях, змушуючи його або приймати удар, або різко міняти позицію.

З тилу постійно тиснули чаклунки. Одна працювала холодно і розважливо: крижані леза зрізали перила, намерзали на сходах, змушували Алекса постійно дивитися під ноги. Варто було йому зупинитися бодай на мить — і лід скував би ступні. Друга діяла агресивніше: вогняні кулі не летіли прямо, вони вибухали збоку, змінюючи напрямки, відсікаючи шляхи для відступу, змушуючи Алекса повертатися туди, де його вже чекали мечники.

Чоловік зі списом тримав дистанцію і контролював простір. Його удари були точними й довгими, змушували Алекса відбивати або ухилятися, не підходячи надто близько до жінок. Коли Алекс робив різкий ривок у їхній бік, спис миттєво з’являвся перед ним, перекриваючи шлях. А якщо Алекс намагався нав’язати ближній бій списнику, в гру втручався чоловік з кинджалами — тихо, майже непомітно, з різкими ударами в сліпі зони, змушуючи Алекса різко міняти напрямок руху.

Алекс ковзав між ударами, його кров’яний меч постійно був у русі — відбивав, збивав, інколи лише торкався чужих клинків, не вкладаючи силу. Він не намагався прорвати оборону, не йшов у ризиковані випади. Його кроки були вивірені, дихання рівне, погляд спокійним.

Мечники почали прискорюватися, намагаючись зламати його ритм. Клинки миготіли все ближче до тіла, і кілька разів Алекс змушений був відбивати удари майже впритул, відчуваючи, як леза ковзають за волосся, рвуть тканину одягу. Вогонь обпалював повітря за спиною, лід хрумтів під ногами, а спис кілька разів змушував його різко відскакувати, щоб не бути насадженим на вістря.

І все ж — вони не могли його притиснути остаточно. Алекс завжди знаходив вузький проміжок, сходинку, перила, уламок криги — щось, що дозволяло йому втриматися ще секунду. І з кожною секундою він читав їх краще, паралельно чекаючи появи їхнього цілителя.

І ось, відбивши кров’яний меч, на устах Алекса з’явилася широка, майже весела посмішка. Він різко розвернувся і рвонув убік — туди, де залишив тіло Рея.

— Зупинити його! — пролунало позаду.

Троє мечників миттєво кинулися навздогін, не відстаючи ні на крок. Жінки зреагували ще швидше. Перед тілом Рея спалахнув вогняний бар’єр, густий і пульсуючий, а перед ним із гуркотом виросла масивна крижана стіна.

Алекс не зупинився. Його кров’яний меч увійшов у кригу з таким звуком, ніби розсік не лід, а скло. Удар був прямим і жорстким — стіна розлетілася уламками, обсипавши трибуни градом крижаних брил. Наступний рух — і полум’яний бар’єр навколо Рея згас, розірваний одним різким змахом.

Алекс уже бачив, що рани на тілі Рея зникли. Груди, спина, коліна — ні сліду від попередніх ударів. Але разом із цим він чітко відчув інше. Чужу магічну ауру в декількох метрах від Рея. Вона була ледь помітною, однак, цього вистачало, щоб хлопець чітко розумів де знаходиться цілитель.

— Попався, — тихо промовив Алекс.

Один ривок — і його меч описав коротку, смертельну дугу. Удар був точним. Невидимість спала миттєво. На кам’яній підлозі трибуни з’явилося жіноче тіло, а поруч — голова, що відкотилася на кілька кроків убік. Кров швидко розтікалася темними плямами між тріщинами каменю.

Алекс випростався і задоволено посміхнувся.

— Ось тепер бій закінчиться значно швидше.

Він обернувся. Троє мечників, що наздогнали його, завмерли біля тіла Рея. Їхні обличчя були бліді, погляди прикутими до жіночого тіла біля ніг Алекса. Решта групи лише підбігала, після чого вони також перелякано втупилися в мертве тіло.

Чоловік зі списом, зібравши останні крихти хоробрості, що в ньому залишилися, різко виставив вістря в бік Алекса.

— Нам потрібно виграти час для Рея! — закричав він, і хоча вираз обличчя у нього був серйозний, наскільки це було можливо, в голосі звучала відверта паніка. — Юні, займайся ним! Ми прикриємо!

Вогняна чаклунка стиснула зуби й кивнула, уже збираючи ману, тоді як решта миттєво почала зміщуватися, намагаючись закрити її з флангів і спини.

Алекс лише повільно видихнув і посміхнувся — не широко, не зухвало, а тією холодною, зловісною посмішкою, від якої мороз ішов по шкірі. Він підняв руку, і на долоні з’явилося темне магічне коло.

— Цікаво… — промовив він тихо. — Скільки з вас переживе це.

Із магічного кола вирвалося темне полум’я. Воно не ревло й не спалахувало, як звичайний вогонь. Темрява текла, накочуючись хвилею, пожираючи світло ліхтарів і тіні під ногами авантюристів. Простір перед Алексом ніби зім’явся, а сама арена на мить потонула в глухій, задушливій тиші.

Авантюристи інстинктивно виставили магічні бар’єри, хтось закричав, хтось кинувся назад, але темрява вже була тут.

Кілька секунд Алекс тримав її, спокійно дивлячись уперед, відчуваючи, як чужі аури б’ються в паніці, намагаючись вирватися з її хватки. А потім він повільно стиснув кулак. Темне полум’я зникло так само раптово, як і з’явилося, а Алекс завмер на місці.

Він повільно оглянув простір перед собою — місце, де ще мить тому стояли авантюристи, де відчувалися їхні напружені магічні аури. Тепер же… нічого. Порожнеча.

Погляд Алекса опустився вниз.

На камені трибуни залишився лише широкий чорний слід, ніби хтось випалив його розпеченим залізом. Камінь потріскався, місцями осів. Ні попелу, ні уламків обладунків, ні зброї — не залишилося нічого, що могло б свідчити про те, що тут щойно стояли живі люди. Лише вигоріла смуга.