Розділ 60

Жінки зреагували миттєво. На їхніх жезлах спалахнули магічні кола, і в повітря зірвалися вогняні кулі та крижані снаряди. Алекс маневрував між ними, різко змінюючи траєкторію, ковзаючи майже впритул до смертоносних потоків магії. Полум’я обпалювало повітря поруч, лід розбивався об камінь за його спиною.

Коли він був уже майже поруч з однією з жінок, Алекс замахнувся для удару.

Його лезо зупинили.

Перед жінкою різко з’явився один із чоловіків. Кров’яний меч вдарився об кров’яний меч, і по арені розійшовся металевий дзвін. Під ногами Алекса тут же спалахнуло червоне магічне коло.

Але він навіть не подумав відступати.

Замість того щоб ухилятися назад чи вбік — туди, де вже чекали інші, завчасно підготовлені пастки, — Алекс різко схопив чоловіка за руку й рвонув на себе, міняючись із ним місцями.

Жінка на мить завмерла. Її закляття не активувалося.

Цієї миті було достатньо.

Алекс різким рухом поранив її, лезо ковзнуло по боці, залишаючи криваву смугу. Він одразу ж розвернувся, відбив атаку чоловіка, з яким щойно помінявся місцем, і вільною рукою з усієї сили вдарив того в обличчя.

Чоловік відлетів на кілька десятків метрів, прокотившись каменем арени.

Алекс уже розвертався для нового удару по жінці, коли перед ним раптово виросла крижана стіна. Удар зупинився, покривши поверхню льоду тріщинами.

І одразу ж такі самі стіни піднялися з інших боків. За мить Алекс опинився замкненим усередині крижаної коробки.

З внутрішніх стін і зі стелі почали виростати гострі крижані шипи. Лід скреготів і тріщав, коли стіни різко зрушилися всередину, а стеля почала опускатися, стискаючи простір до смертельного мінімуму.

Ззовні жінка задоволено дивилася на свою пастку.

Але коли морозний туман розвіявся… Її обличчя перекосилося від жаху.

Алекс стояв цілий. Навколо нього крижані шипи були розтрощені, а уламки льоду вкривали камінь під ногами. Кров’яний меч тихо пульсував у його руці.

Жінка судомно навела на нього жезл. Алекс зірвався з місця.

Він одним рухом розрубав жезл навпіл, навіть не сповільнившись, а наступним ударом залишив глибоку рану на її грудях. Після цього різкий пинок ноги відправив її далеко назад, глухо вдаривши об камінь арени.

Алекс повільно випростався, переводячи погляд на тих, хто ще залишився стояти.

Залишилися лише двоє — поранена жінка, що притискала руку до рани на боці, і останній чоловік, який став перед нею, наставивши спис просто на Алекса. Його постава була напруженою, але зібраною, без паніки — типовий боєць, що звик прикривати тил.

Алекс лише хмикнув і вже приготувався кинутися вперед, коли раптом відчув знайому ману за спиною.

Він різко відстрибнув убік.

— Серйозно? — голосно кинув Алекс, немов у порожнечу, з кривою усмішкою. — Ти справді сподівався, що вдруге це спрацює?

Хоч здавалося, що він звертається в нікуди, Алекс чітко відчував ауру того самого чоловіка з кинджалами — невидимого, але аж надто знайомого.

Поранена жінка, з рани якої все ще текла кров, різко відскочила назад і одним потужним стрибком опинилася на пустих трибунах. Алекс напружився, готуючись кинутися за нею, але шлях йому перекрив чоловік зі списом.

Їхні удари зійшлися. Алекс відбив кілька швидких випадів і вже замахнувся для контратаки, та його лезо перехопили — з металевим дзенькотом у бій увірвався другий чоловік, тепер уже видимий, із блискучими кинджалами в руках.

Спис і кинджали працювали в ідеальній зв’язці.

Алекс відскочив на кілька метрів, але вони не дали йому перепочинку — обидва кинулися слідом. Він ухилявся, контратакував, змушував їх відступати, але швидко зрозумів: ця пара інша. Їхні рухи були плавними, злагодженими, без зайвих ривків. Кожен удар одного миттєво прикривався другим.

Щоразу, коли Алекс намагався дістати когось із них, інший ставав між ними. Секунди тягнулися, мов густа смола. І раптом — обидва різко відскочили назад на десятки метрів.

Алекс не встиг навіть вдихнути, як під його ногами спалахнуло коричневе магічне коло. Камінь арени вмить втратив твердість, перетворившись на в’язку, тягучу масу. Ноги Алекса почало затягувати вниз.

Одночасно з цим згори нависла тінь.

Велетенський кам’яний валун летів просто на нього.

Алекс різко повернув голову й побачив Рея, який стояв на трибунах із витягнутою рукою. На його долоні сяяло коричневе магічне коло, а на губах застигла самовдоволена усмішка.

Алекс усміхнувся у відповідь — просто йому в очі. Усмішка Рея перекосилася.

Валун упав. Глухий удар струсонув арену, здійнявши навколо величезну хмару пилу.

До Рея підійшов один із мечників — той самий, якому Алекс раніше залишив глибоку рану на грудях. Тепер він був повністю цілий, немов нічого й не сталося.

— Хлопець тримався достойно, — промовив він. — Але навіть він не міг пережити таку атаку.

Поруч з’явилася і жінка, яку Алекс поранив у груди. Вона вже теж була неушкодженою й лише цокнула язиком.

— Минулого разу після таких слів він не тільки вижив, а ще й поранив майже кожного з нас. Тож я б була обережнішою з висновками.

Рей хмикнув.

— Треба було з самого початку прибити пацана всією групою, — холодно мовив він. — А не кидатися по черзі. Тоді б ми вже давно з цим закінчили.

Він розвернувся, збираючись перевести погляд туди, де бився Каель.

Аж раптом почувся тремтячий голос другої жінки — тієї, що була поранена лише в бік, але тепер уже теж стояла цілою.

— …Схоже, це ще не кінець.

Спокій Рея миттєво зник. Його обличчя перекосила злість, і він різко обернувся назад, втупившись у арену. Пил ще не до кінця осів, але щільну і спокійну магічну ауру Алекса відчували всі.

“Ще рано робити висновки”, — холодно подумав Рей. “Можливо, пацан просто ще не до кінця помер. Сподівався для Каеля той не був настільки потрібен живим. І як би мені не хотілося це визнавати, противник виявився доволі сильним. А може, справа не в силі?. Ми з самого початку дивилися на нього як на звичайного студента. Саме це й завадило оцінити його належним чином.”