Розділ 59

Алекс стояв нерухомо, кров’яний меч у його руці повільно тьмянів, ніби підлаштовуючись під спокій свого володаря. Він не напружувався, не приймав бойової стійки — просто чекав.

У його бік неквапливо рушив чоловік, що раніше розмовляв із Каелем. Йшов він упевнено, без поспіху, кожним кроком ніби підкреслюючи контроль над ситуацією. Середнього зросту, міцної статури, з коротко підстриженим темним волоссям і різкими, але вивіреними рисами обличчя. На ньому були легкі бойові обладунки — шкіряні, посилені металевими вставками на плечах і грудях, без зайвого декору, зате явно не дешеві. Одяг сидів так, ніби був частиною його самого — нічого не сковувало рухів, усе говорило про досвід і звичку до бою. Руки залишалися порожніми, але саме це лише підсилювало відчуття небезпеки — як у хижака, якому не потрібні кігті, аби бути смертельним.

Алекс краєм ока глянув убік. Адам і Дерек уже зійшлися з Каелем — спалахи магії, тріск блискавок і розсічені водяними хлистами потоки повітря ясно давали зрозуміти: там бій почався по-справжньому. Він повернув погляд назад рівно в ту мить, коли чоловік зупинився за кілька кроків від нього.

Той важко видихнув, провів рукою по потилиці й, на диво, цілком спокійним, майже буденним тоном запитав:

— То як тебе звати, хлопче?

Алекс кліпнув, але без вагань відповів:

— Алекс.

— Приємно познайомитися, Алекс, — чоловік ледь усміхнувся. — Я Рей. — Він злегка нахилив голову назад, вказуючи поглядом за свою спину. — А там — члени моєї групи, як ти вже, певно, здогадався. Між іншим одні з найсильніших вампірів, яких можна знайти на континенті.

Алекс важко зітхнув.

— І навіщо ти мені це розповідаєш? Щоб залякати?

Рей одразу ж замахав руками.

— Ні-ні, навіть не думав. Справді. Я не знаю, що саме сталося в будівлі гільдії, але Каель… — він злегка скривився, — високо оцінює твою силу. А якщо вже навіть він так про когось думає, то простими погрозами тут не обійдешся. — Він зробив паузу й доброзичливо додав: — Я хочу вирішити все трохи… гуманніше.

— І що ж ти пропонуєш? — спокійно поцікавився Алекс.

Обличчя Рея помітно посвітлішало.

— Радий, що ти готовий мене слухати. Розумієш, Каель серед ночі зірвав усю групу, наказав терміново зібратися тут, а потім просто сказав: «Б’єтеся з цим студентом». Якби зараз був день — я б навіть не сперечався. Але зараз… — Він позіхнув, прикривши рота долонею, і сонно протягнув: — Зараз я б набагато більше хотів лежати в м’якому ліжку під теплою ковдрою.

Рей уважно подивився на Алекса.

— Думаю, ти теж не відмовився б від такої перспективи замість того, щоб стояти тут із мечем.

Алекс знову зітхнув.

— У твоїх словах є сенс. То виходить, твоя пропозиція — здатися?

— Саме так, — задоволено кивнув Рей. Він підняв палець, немов учитель, що пояснює очевидну істину. — Подумай сам. Ти вже витратив чимало сил у бою з Каелем. А тепер перед тобою вісім вампірів, які роками працюють разом і пережили тисячі битв. Якою б не була твоя сила, одному тобі з нами не впоратися. — Він трохи знизив голос. — А калічити звичайного студента мені, чесно кажучи, не дуже хочеться.

Рей зробив крок уперед і простягнув руку.

— Сховай меч. Здайся. Зекономимо всім купу часу, а ти збережеш собі життя. Як тобі така ідея?

Алекс повільно усміхнувся.

— Ідея непогана. Справді. Вона б зекономила тут багатьом купу часу. — Він на мить замовк. — Але є одне маленьке «але».

У наступну мить Алекс різко розвернувся й обрушив кров’яний меч зверху вниз. Лезо розсікло повітря — і воно відповіло бризками крові. По арені вона розтікалася темною плямою, а там, де секунду тому, здавалося, не було нікого, поступово проявився силует чоловіка. Спочатку рана, потім контури тіла — і лише тоді він став повністю видимим.

Вампір із гарчанням відскочив назад на кілька десятків метрів, притискаючи плече.

Алекс із самовдоволеною посмішкою повернувся до Рея. На обличчі командира вперше з’явилося щире здивування.

— Якщо вже ви вирішили так грубо закінчити цей бій, — спокійно промовив Алекс, — то варто було доручити це комусь, хто хоча б трохи намагається приховати свою ауру й жагу крові. — Він злегка нахилив голову. — А не просто ховається за невидимістю.

Здивування на обличчі Рея миттєво змінилося гнівом. Його щелепи стиснулися, і він уже відкрив рота, щоб щось відповісти, як раптом позаду Алекса пролунав хрипкий, сповнений люті крик.

— Не лізь, Рей! — прокричав поранений чоловік. — Я сам розберуся з цим пацаном!

Він зробив крок уперед, і в його руках блиснули леза кинджалів. Кров усе ще капала з відкритої рани, залишаючи темні плями на арени, але це, здавалося, лише розпалювало його ще більше. З гарчанням він рвонувся до Алекса.

Удари сипалися різкі, хаотичні, сповнені сліпої злості. Кинджали різали повітря, але жоден не досяг цілі. Алекс рухався легко, майже ліниво, ніби читав атаки ще до того, як вони народжувалися. Один крок убік, нахил корпусу, короткий відхід назад — і черговий удар минав.

У якийсь момент Алекс різко зробив крок назустріч. Його вільна рука схопила чоловіка за голову. Без зайвих слів і пафосу він з усієї сили вбив того обличчям у землю.

Глухий, важкий звук рознісся ареною. Камінь під тілом тріснув, утворивши невеликий кратер. Пил злетів угору хмарою. Алекс випростався і спокійно струхнув його з плечей, дивлячись униз на нерухоме тіло.

І саме в цей момент під його ногами спалахнуло червоне магічне коло.

З нього миттєво вирвався стовп вогню.

Алекс відштовхнувся від землі й відскочив убік, але ще в повітрі відчув небезпеку — в його бік уже летіли десятки гострих крижаних снарядів. Він відбив частину з них мечем, кров і лід з брязкотом розліталися в різні боки. Коли ж він майже торкнувся землі, під ним спалахнуло ще одне червоне коло.

Новий стовп полум’я вдарив угору. Решта крижаних снарядів просто зникли в ньому, розтанувши без сліду.