Розділ 58

Вони з’явилися на просторій арені. Вона була гігантською — у рази більшою за ту, де колись проходив вступний іспит до Академії. Надворі панувала глибока ніч, але магічні ліхтарі, що висіли просто в повітрі, разом із світильниками по периметру арени, заливали простір рівним, холодним світлом, не залишаючи жодного темного закутка.

Коли Алекс остаточно прийшов до тями, він першим ділом перевів погляд на Адама й Дерека, які стояли поруч. Адам виглядав розгубленим, ніби все ще намагався осмислити різку зміну місця, тоді як на обличчі Дерека читалася стримана, але явна злість.

Позаду пролунав веселий, майже безтурботний голос.

— Хлопці, оберніться, будь ласка.

Усі троє повернулися.

Каель стояв за кілька десятків метрів від них. За його спиною вишикувалися ще вісім осіб — шестеро хлопців і дві дівчини. Їхній вигляд одразу впадав у вічі: жодної зайвої розкоші, лише функціональність. Легкі, але міцні обладунки, підсилені магічними вставками; зручні плащі або короткі накидки; зброя, підігнана під власника — мечі, спис, парні клинки, бойові жезли. Навіть дівчата виглядали не менш небезпечно: одна з коротким луком за плечима й ножами на стегнах, інша — з тонким посохом, по якому пробігали слабкі іскри мани.

Алекс почув, як позаду Дерек тихо вилаявся.

Каель заговорив, розвівши руки.

— Бій один проти трьох виглядає не зовсім чесно, хіба ні? Я готовий рахуватися з бойовими навичками Адама та Алекса. А щодо тебе, Дереку… — він лукаво всміхнувся. — Скажімо так, припустимо, що ти дотягуєш до їхнього рівня.

Його усмішка стала ширшою.

— Хоч я й міг би впоратися з вами сам, для перестраховки скористаюся допомогою найкращої групи гільдії «Блакитний Ворон».

Алекс ледь помітно посміхнувся.

— Дев’ять проти трьох усе ще не виглядає чесно. Невже ти герой лише на словах, а в реальності ховаєшся за спинами власних підлеглих? Чи, може, мій останній удар настільки тебе підкосив?

Обличчя Каеля перекосилося.

— Не зазнавайся, — прошипів він. — Ти влучив лише тому, що я дозволив тобі це.

І тут Алекс не витримав. Він голосно засміявся. Сміх був різкий, майже зухвалий. Адам і Дерек здивовано глянули на нього, але Алекс уже говорив, не приховуючи насмішки.

— Які тільки виправдання не вигадають декі аристократи, аби не визнавати власну слабкість. «Підставився під удар». Серйозно?

Він навмисне акцентував ці слова.

— Скажи, будь ласка, де можна знайти ту книгу, за якою ви всі вчитеся говорити? Один і той самий шаблон. Один і той самий пафос.

У голові Алекса пролунав занепокоєний голос Сирени.

— Володарю… Ви в порядку?

Він не відводив погляду від Каеля, який злісно щось кричав у відповідь, але слів Алекс навіть не намагався розібрати.

— Зі мною все нормально, — спокійно відповів він подумки. — А з чого ти взяла, що щось не так?

— Ви ж пам’ятаєте, — м’яко озвалася Сирена. — Я відчуваю Ваші емоції. Ваш сміх… він був не зверхній. У ньому було занадто багато втоми. І роздратування. І… розчарування.

Алекс на мить замовк.

— Все гаразд, справді. Мені після цього навіть трохи полегшало. Боюся, зараз не найкращий час для відвертої розмови, але коли все закінчиться, я дам відповіді на усі твої запитання. Обіцяю.

Він відчув її коротке мовчазне погодження.

— І схоже, — додав подумки Алекс, — Каель уже закінчив сипати прокльонами й чекає відповіді.

У цей момент уперед вийшов Дерек.

— Досить цих порожніх розмов.

На його долонях спалахнули магічні кола. Вода з них зібралася навколо його рук, набуваючи форми довгих водяних хлистів, що плавно коливалися в повітрі.

Дерек прийняв бойову стійку, дивлячись просто в очі Каеля, але звертаючись до Алекса й Адама.

— Каелем займуся я. А на вас  група «Блакитного Ворона». Якщо ви змогли протриматися проти нього, то й тут впораєтеся. Принаймні… я на це сподіваюся.

Крок уперед зробив Адам.

— Ні. Каелем займуся я. А ти залишишся з Алексом.

Дерек уже відкрив рот, щоб заперечити, але його випередив Алекс.

— Каелем займетеся ви вдвох, — спокійно сказав він. — А рейдову групу беру на себе.

Дерек здивовано глянув на нього.

— Сам ти з ними не впораєшся. Я не бачив жодного з них у бою, але чув достатньо. Окремо вони небезпечні. Разом — ти навіть не зможеш когось поранити.

Алекс коротко всміхнувся.

— Просто довірся мені. І зосередься на своєму противнику.

Дерек перевів погляд на Адама. Той відповів такою ж короткою, впевненою усмішкою.

— Алекс точно не програє. Він у нас… не зовсім звичайний студент Академії.

Погляд Дерека ще кілька разів метнувся між ними. Нарешті він важко видихнув.

— Робіть як знаєте.

— До речі, — раптом додав Алекс. — У мене є одне питання.

— Яке? — насторожено спитав Дерек.

— Наскільки сильно їх можна калічити? — Алекс кивнув у бік рейдової групи.

Дерек навіть не замислювався.

— Вони такі ж виродки, як і Каель. На кожного з них у мене є компромат, який знищить їхні спокійні життя. Тож якщо ти, не дай боги, когось уб’єш — хоча я в це не вірю — ніхто за ними не плакатиме.

Алекс задоволено всміхнувся.

— Саме це я й хотів почути.

У його руці почав формуватися кров’яний меч.

Один із чоловіків, що стояв найближче до Каеля, з легкою, майже веселою усмішкою обернувся до нього.

— Я правильно розумію, — поцікавився він невимушеним тоном, — ти наказав нам терміново зібратися посеред ночі… Щоб битися з трьома студентами?

Каель зціпив зуби. Його погляд залишався спрямованим уперед, але голос був холодний, без найменшого натяку на жарт.

— Проблема тут лише одна. Той, що стоїть у центрі.

Чоловік перевів погляд на Алекса. На мить затримався на кров’яному мечі в його руці, після чого лише пирхнув.

— Настільки велика проблема, — з посмішкою запитав він, — що довелося піднімати всю групу о такій пізній годині?