Розділ 57

Кров’яний меч сформувався в руці Алекса в останню мить. Лезо Каеля, оповите блискавкою, різко зійшло зверху вниз. Алекс ледь встиг підставити клинок.

Зіткнення вибухнуло іскрами.

Сила удару була такою, що Алекса відкинуло на півкроку назад, а руки на мить оніміли. Блискавка розбіглася по кров’яному мечу, змушуючи його здригнутися, ніби той був живим.

Каель не дав жодної паузи. Він зник. І вже за мить з’явився збоку — колючий удар у шию. Алекс відбив, але лезо Каеля ковзнуло далі, миттєво переходячи в другий випад. Потім третій.

Швидко. Надто швидко.

Каель рухався ривками, прискорюючи себе магією блискавки. Він з’являвся з мертвих зон, з-за плеча, з-під кута зору, змінюючи траєкторію в останній момент. Його удари були короткими, економними, спрямованими не на силу — на смертельну точність.

Алекс крутився на місці, відбиваючи удар за ударом.

Дзвін клинків зливався з тріском блискавки. Краплі крові зривалися з його меча й розліталися в повітрі разом з іскрами.

Але він не встигав.

Один удар пройшов — лезо ковзнуло по ребрах, розриваючи тканину й шкіру. Кров бризнула на підлогу.

Другий — по плечу. Гострий біль змусив його зціпити зуби.

Третій — по стегну, змусивши ногу на мить підкоситися.

Каель усміхався. Він відчував перевагу.

Алекс дихав рівно, не відступаючи. Навіть коли удари проходили, навіть коли тіло реагувало болем, його погляд залишався холодним і зосередженим.

Він не намагався наздогнати швидкість. Він почав шукати ритм. Рух плечей перед ривком. Ледь помітне згущення блискавки навколо ніг. Мить — перед прискоренням.

Каель знову з’явився за спиною. Удар — Алекс відбив, але цього разу клинки зійшлися не навмання. Він вгадав кут.

Наступний удар — і знову блок. Точніше. Менше зайвих рухів.

Каель примружився. Темп бою не зменшився, але щось змінилося. Алекс почав встигати за темпом Каеля.

Не завжди — інколи лезо Каеля все ж діставало ціль, залишаючи нові порізи. Але тепер кожен удар був не просто захистом. Це було навчання в реальному часі.

І вперше Алекс відповів. Кров’яний меч рвонув уперед — різкий, прямий випад.

Каель ухилився, але зробив це на півкроку далі, ніж раніше. Він одразу з’явився збоку, контратакував — Алекс відбив.

Ще удар. Ще блок. Ще іскри. Бій перетворився на вихор блискавки й крові.

Адам стояв осторонь, оточений бар’єром, не зводячи очей із сутички. Захоплення стискало груди, але разом із ним росла й тривога — він бачив, скільки ударів Алекс уже прийняв на себе.

Каель з’явився майже впритул до Алекса. Блискавка спалахнула навколо його тіла, і наступний випад був швидшим за всі попередні — різкий, прямий, спрямований точно в серце.

Алекс відчув це ще до того, як побачив. Він не підняв меч, а замість цього просто зробив крок убік.

На мить світ ніби сповільнився. Лезо, оповите блискавкою, пройшло в кількох сантиметрах від грудей і повітря розірвалося тріском.

У цю саму мить їхні погляди перетнулися. Очі Каеля — холодні, впевнені — на долю секунди здригнулися. У них з’явилося те, чого не було досі.

Розгубленість. Він очікував блок. Очікував спротив. Він настільки звик до заданого ним темпу бою, від схожих дій Алекса, що ніяк не очікував що хлопець просто ухилиться від удару. Удару, який ще декілька б секунд назад точно потрапив у ціль.

Алекс це побачив. І відповів своїм спокійним, зосередженим, впевненим поглядом.

Темрява вже зібралася в кулаку— густа, важка, стиснута до межі. Нарешті можливість атакувати з’явилась і у Алекса.

Удар. Кулак Алекса врізався Каелю просто в груди. Удар був глухим, ніби щось тріснуло зсередини. Темрява вибухнула вже після контакту, прошиваючи тіло хвилею руйнівної сили.

Каель відчув, як повітря вирвалося з легенів. Як грудну клітку немов стиснуло лещатами. Як біль — різкий, концентрований — прорізав тіло, розходячись від точки удару в усі боки.

Світ перед очима на мить поплив. Блискавка навколо тіла спалахнула хаотично, втрачаючи форму.

Наступної миті Каеля відкинуло назад.

Його тіло пролетіло через усю кімнату і з гуркотом врізалося у фонтан зі статуєю. Камінь тріснув. Голова статуї відкололася й впала у воду, здійнявши бризки.

Слідом туди ж упав і сам Каель.

Вода виплеснулася на підлогу, а уламки каменю розлетілися в різні боки.

І лише після цього біль у грудях накрив його повністю.

Алекс не втратив ані секунди. Він рвонув уперед, стискаючи кров’яний меч обома руками, вкладаючи в удар усе — швидкість, силу, намір. Це мав бути фінал.

Та удару не сталося.

— Зачекай!

Крик пролунав з боку вхідних дверей. Просто перед Алексом із підлоги виросла щільна і густа стіна води. Лезо врізалося в неї й застрягло, розсікши потік, але так і не діставшись Каеля, який лежав у кількох метрах далі.

Алекс різко повернув голову. Біля дверей стояв Дерек, а на його долоні яскраво світилося магічне коло.

Алекс кілька секунд дивився на нього, після чого коротко кивнув. Кров’яний меч втратив форму і кров повернулася в зап’ястя Алекса.

— Дякую, — тихо сказав Дерек і опустив руку.

Водяна стіна також втратила форму й потекла під ноги Алекса.

Алекс кинув короткий погляд на Каеля, який усе ще лежав у фонтані, після чого перевів його на Адама. Той уже зняв бар’єр, але стояв напружений, з витягнутою рукою. Магічне кільце світилося, а долоня була спрямована прямо на Дерека.

— Можеш опустити руку, — спокійно сказав Алекс.

Адам розгублено подивився на нього.

— Але ж він щойно захистив Каеля…

— Все нормально.

Адам важко зітхнув, але послухався. Він опустив руку й підійшов ближче до Алекса.

Алекс тим часом оглянув своє тіло. Порізи, опіки, сліди від блискавки все ще боліли. Він заплющив очі, зробив кілька глибоких вдихів і видихів. М’яке зелене світло охопило його рани. Плоть зросталася, біль відступав, і вже за мить на тілі не лишилося жодного сліду бою — лише розірваний одяг у тих місцях, де діставали удари Каеля.