Розділ 49

Алекс і Луна синхронно обернулися на голос і побачили Артура, який йшов до них із хитрою посмішкою.

– Тобі здалося, – сухо відповіла Луна, роблячи вигляд, ніби нічого й не було. – І взагалі, підслуховувати чужі розмови – невиховано. Хоча… де вихованість, а де ти, Артур.

На обличчі Артура на мить майнула тінь роздратування, але він майже одразу сховав її за усмішкою.

– Ти дванадцять років спала, а дратувати мене все ще вмієш бездоганно.

– І ти скучив за цим, визнай, – відказала Луна, посміхаючись так щиро, ніби її щойно похвалили.

– Я? Та ніколи, – відмахнувся Артур, трохи зверхньо хмикнувши.

Луна примружила очі й подивилася йому прямо в обличчя, немов намагаючись пропалити поглядом. Артур тільки цокнув язиком, додаючи гордості своєму голосу:

– Ну… можливо, трохи й сумував. Але тільки тому, що у тебе в цьому справжній талант.

– Прийму це як комплімент, – посміхнулася Луна ще ширше. – Навіть якщо його довелося буквально витягувати силоміць.

– І взагалі, я не підслуховував, – нарешті більш спокійно мовив Артур. – Просто проходив поруч. І саме в момент, коли ти шепотом згадувала моє ім’я. А якщо ти робила це пошепки, навряд чи хотіла сказати про мене щось хороше.

Луна з обуренням схрестила руки на грудях.

– Як ти можеш думати, що я стану виставляти свого дорогого друга у поганому світлі?

Вона перевела погляд на Алекса:

– Правда ж, Алекс? Я тільки сказала, що Артур хотів би познайомитися з тобою.

Хлопець насилу стримував посмішку, яка вже рвалася назовні, і відповів із майже непомітним сміхом у голосі:

– Саме так і було.

Алекс глянув на Артура й додав:

– Міс Луна якраз збиралася відпустити мене, щоб я зміг особисто познайомитися з вами та міс Селестою.

Артур пильно вдивився спершу в Алекса, потім у Луну, намагаючись зчитати брехню з їхніх обличь. Але нічого підозрілого не знайшов. Він важко видихнув.

– Можливо, я й справді трохи погарячкував.

– Нарешті визнав, – задоволено промовила Луна й зробила крок назад. – Ну що ж, залишаю вас для розмови.

Вона ще раз тепло посміхнулася до Алекса, після чого розвернулася й пішла у бік Астаріона, Селести, Емми та Габріеля.

Алекс провів її коротким поглядом, але одразу ж відірвав його, почувши легкий сміх Артура.

– Не хочу тебе засмучувати, пацан, – з лукавою посмішкою сказав він, – але Луна – заміжня жінка. Як би ти не намагався її задобрити, шансів у тебе все одно нема.

Алекс розгубився настільки, що його очі заметушилися, наче шукаючи хоч якусь відповідь. Але Артур плеснув його по плечу й розсміявся.

– Та я жартую! Розслабся, ти що, жартів не розумієш?

Алекс швидко взяв себе в руки, відповідаючи рівно:

– Жарти я чудово розумію. Просто цей ваш коментар… кинув мене в ступор, а не розсмішив.

– Хм. Щось ми почали знайомство не так, як треба, – знову цокнув язиком Артур. – Давай зробимо вигляд, що нічого не було.

Він протягнув руку.

– Артур Рейвенфорд.

Алекс потиснув її з легким кивком.

– Алекс Бледхарт.

Коли їхні руки роз’єдналися, Артур нарешті по-справжньому посміхнувся.

– Ось тепер знайомство відбулося так, як слід.

Артур на мить задумливо примружив очі, немов приглядаючись до Алекса.

– Виходить, це ти і є вчитель Арії… – промовив він неквапно. – Зізнаюсь, навіть уявити не міг, що мою доньку навчатиме однієї з найскладніших магій сімнадцятирічний хлопець.

Алекс підняв на нього спокійний погляд.

– І що ж… ви розчаровані цим?

Артур повторив його слова, ніби обмірковуючи. Потім хмикнув.

– Розчарований? Ні. Коли Арія вперше, ще й доволі сердито, розповіла мені про це, я був радше розгублений. Не міг зрозуміти, чим керувалася Елізабет, коли вирішила зробити тебе вчителем моєї доньки. Але, як не крути, вона Директриса Академії. Вона точно знала, що робить. Тож я просто вирішив довіритися їй і чекати результатів.

Алекс злегка нахилив голову.

– І як вам результат?

На вустах Артура з’явилася задоволена посмішка.

– Вражаючий. Арія досягла за рік того, на що я сам витратив два. Так, фундамент у неї заклала Елізабет, але ти… ти зумів грамотно реалізувати її потенціал. Значить, ти дійсно гідний бути вчителем моєї доньки.

Алекс відповів теплою усмішкою.

– Для мене неймовірно приємно чути це від вас. Якщо ви задоволені результатами Арії як батько – значить, я не марно стараюся. У неї є талант, я лише спрямовую його у правильне русло.

– Талант, – Артур самовдоволено розтягнув посмішку. – Авжеж. Бо вона успадкувала мої гени. Саме вони розбудили в ній цей хист.

Алекс ледь не засміявся від такого коментаря, але стримався, а Артур уже продовжував:

– Та й твою роботу теж не можна недооцінювати. Особливо враховуючи, що Арія твоя перша учениця.

Він коротко перевів подих і вже зовсім іншим тоном, живим і азартним, додав:

– Донька стала значно сильнішою. Часом наші дуелі перетворюються на справжнє випробування вже для мене. Мені доводиться викладатися дедалі більше, і, зізнаюсь, від цього аж кров стине в жилах. І знаєш, до чого я веду?

Алекс уважно глянув на нього.

– Хочете… дуель зі мною?

Посмішка Артура набула виразного відтінку виклику.

– Саме так. Звісно, не зараз. Але в майбутньому я хочу власноруч перевірити вчителя своєї доньки. Тож, Алекс… ти готовий прийняти мою пропозицію?

В голові Алекса майнула іронічна думка: “за цей вечір я уже встиг отримати запрошення на бесіду від Луни й тепер ще й виклик на дуель від Артура. Але зрештою, я чудово розумів батьківське бажання Артура перевірити того, хто вчить його дитину. Відмовлятися тут було б нерозумно.”

– Я приймаю ваш виклик, – впевнено сказав він.

– Ха, – Артур розсміявся. – Знаєш, на мить я подумав, що ти відмовишся. Добре, що ти не розчарував мене.

Він трохи серйозніше нахилив голову.