Розділ 34

— ХА! — розсміявся один з розбійників, спостерігаючи за вибухом. — Після такого вони точно не встануть!

— Найлегші гроші в моєму житті! — вигукнув інший, обертаючись до своїх побратимів. Підіймаючи руки догори, він весело загукав: — Сьогодні ми нап’ємося так, що весь континент...

Його слова обірвались. У наступну мить магічний снаряд зі світла пройшов йому просто в груди, з легкістю пробивши тіло навиліт. У його грудній клітці з’явилася діра завбільшки з кулак. Чоловік опустив очі, подивився на цей отвір, з якого вже текла кров, і без жодного звуку впав на підлогу.

Декілька розбійників ошелешено дивилися на тіло. Інші, різко збліднувши, знову перевели погляд уперед. Пил почав осідати, відкриваючи силуети двох постатей. Алекс і Блазень стояли посеред коридору абсолютно неушкодженими. На їхній шкірі не було й сліду від магічного удару.

Раптом частина чаклунів, оговтавшись, знову почала накопичувати ману, готуючи новий залп. Але вони не встигли.

Атака була миттєвою.

Темрява під ногами розбійників раптом здригнулася, і в наступну мить із землі вирвалися шипи — чорні, загострені, з вигнутими лезами, схожі на пазурі демона. Між ними одночасно з'явилися й сліпучо-білі, майже прозорі списи зі світла, які випускали пронизливий звук, немов свист самої смерті.

Перші з них проштрикнули цілі тіла, входячи в пах, живіт, груди, горло, розриваючи плоть і ламаючи кістки з моторошним хрустом. Декількох чоловіків шипи підкинули в повітря на кілька метрів, а потім з такою силою вдарили об стелю, що мозок і кістки розлетілися по стінах. Один із магів встиг закричати, перш ніж його голова з огидним тріском луснула, затиснута між двома шипами.

Іншого розірвало навпіл — темний спис пробив йому хребет, після чого світлий вилетів із землі й розітнув тіло від тазу до грудей. Внутрішні органи випали на підлогу, обдаючи все навколо кривавим дощем.

Один із бандитів упав на коліна й спробував благати про пощаду, простягнувши руку вперед, та його долоню миттєво прошив гострий, тонкий, мов голка, шип. Наступної секунди ще один — товщий і ширший — проштрикнув йому обличчя від підборіддя до потилиці, залишивши замість голови розірваний шматок м’яса.

Хтось намагався тікати, проте шипи гналися за ними, як живі. Один з чаклунів кинув захисне закляття, але лезо з темряви зламало бар’єр, мов папір, і прошило його грудну клітку навиліт, потягнувши за собою нутрощі.

За лічені секунди вся група була перетворена на криваве місиво. М’ясо, кістки, розтрощені черепи — усе це перетворило підлогу коридору на справжню бійню. Стіни й стеля були вкриті кривавими бризками, а в повітрі стояв важкий, пекельний запах смерті.

Коли останнє тіло з огидним плюском впало на кам’яний настил, темрява та світло стихли. Шипи повільно зникали в спалахах світла і темряви, немов ніколи й не існували. Коридор знову огорнула тиша.

А серед неї, мов привиди, спокійно крокували Алекс і Блазень. Жодного вцілілого. Жодного свідка. Лише смерть і двоє тих, хто її приніс.

Блазень ковзнув поглядом по залитому кров’ю коридору. Його очі пробігли по понівечених трупах, по розірваних кінцівках, нутрощах і уламках кісток. На мить він завмер, після чого спокійно повернувся до Алекса й, ледь не жартівливо, промовив:

— Нагадай мені, будь ласка... скільки тобі років?

Алекс злегка підняв брову, проте відповів без емоцій:

— П'ятнадцять.

— П'ятнадцять, — задумливо повторив Блазень, і на його обличчі з’явилась невимушена посмішка. — Просто цікаво. Я вже не злічу, скільки людей зустрів за своє життя… І от чесно, уперше бачу, щоб підліток настільки спокійно сприймав людські трупи. І ще й з такою… кровожерною насолодою їх створював.

— Мені байдуже, хто стоїть переді мною — монстр чи людина, — так само спокійно відповів Алекс. — Якщо це ворог — я прикінчу його. Без жодного жалю і без сумнівів.

Блазень засміявся тихо, легко, але з нотками щирого подиву.

— Ти не перестаєш мене дивувати, — сказав він, а потім, розвернувшись і жестом запрошуючи рухатись далі, додав: — Що ж… пропоную трохи прискоритись. Я вже втомився від цього клятого коридору. Дорога в нас пряма, тож можна й бігти — не відволікаючись на тунелі.

Алекс кивнув, проте відразу ж уточнив:

— За словами того чоловіка, якого ти допитував, у тунелях ще можуть ховатися розбійники. Було б краще прикінчити їх зараз, поки вони не вилізли на поверхню після завершення всього цього.

Блазень посерйознішав на мить і кивнув.

— Я теж про це думав. І в мене є рішення. Ми просто перестанемо приховувати свою магічну ауру. Навіть ці слабаки відчують таку потужність і вилізуть самі, мов пацюки зі щілин. А там ми їх і зустрінем.

Алекс злегка звузив очі:

— І ти впевнений, що всі вилізуть? Після того як відчують твою монструозну ауру в добавок з моєю?

Блазень розвів руками, вдаючи невинність.

— Ну якщо відчуєш ауру хоч одного — можеш обвалити тунель. Навряд чи хтось із них володіє магією переміщення. Тож здохнуть у темряві, і діло з кінцем.

— Більше питань не маю, — коротко відповів Алекс.

Темна коса зникла з його рук, розчиняючись у повітрі. Алекс і Блазень переглянулися, і вже наступної миті, наче за сигналом, рвонули вперед по коридору. Їхні аури спалахнули повною мірою, мов два зустрічні урагани: глибока, насичена темрява Алекса й холодне, нищівне світло Блазня.

Інша частина підземелля — ще не знала, що на неї насувається. Але вже скоро дізнається.

Алекс і Блазень мчали коридором. Повітря навколо тремтіло від густоти їхньої мани, а сама атмосфера ставала дедалі важчою з кожним їхнім кроком.

Уже за хвилину перед ними з'явилася нова група розбійників — чоловіки тільки-но вийшли з бокового тунелю й не встигли навіть отямитися, як долоня Блазня засяяла світлим магічним колом.

— Ловіть, — холодно проказав він.

Сотні загострених світлових списів, мов зливи стріл, миттєво зірвалися вперед. Вони засвистіли в повітрі, розриваючи тишу й м’якоть тіл. Перший ряд розбійників навіть не встиг підняти руки — списи пронизали їхні груди, горла, голови. Один чоловік, що стояв ближче до краю, закричав, коли десятки списів пробили його тіло одночасно, мов в’їлися в м’які ребра й вийшли з іншого боку. Іншому розірвало ногу, і він, упавши, намагався відповзти, поки ще живий, але наступна хвиля списів прошила йому спину, прибивши тіло до кам’яної підлоги.