Розділ 32

Алекс мовчки йшов поруч із чоловіком у срібній масці, ковзаючи поглядом по обличчях численних гостей. Навколо лунав сміх, дзвін келихів, звучала музика — все ще тривало свято. Але для нього воно вже закінчилося.

Коли вони дісталися до масивних сходів, що вели на другий поверх, на їхньому шляху з’явилися четверо охоронців. Один із них коротко кивнув супровіднику Алекса, не ставлячи жодних запитань, після чого обоє спокійно піднялися сходами вгору.

Другий поверх і справді здавався майже порожнім. Лише час від часу траплялись мовчазні охоронці, які навіть не зупинялися, аби поглянути в їхній бік. Все було тихо, стримано, навіть гнітюче.

— В підземеллі вже перебуває близько чотирьох сотень розбійників і приблизно сімдесяти охоронців Лоренцо, — першим порушив тишу провідник, не змінюючи темпу ходьби.

— Чотириста… — повторив Алекс майже беззвучно. — Трохи забагато, як для просто охорони.

— Так і є, — кивнув чоловік. — Все, що мені відомо: хтось проник у підземелля і повільно, але впевнено наближається до самого герцога. І… судячи з напруження останніх днів — Лоренцо боїться цього «когось» до нестями.

— Зрозуміло, — коротко відповів Алекс, а подумки промовив: “Сподіваюсь, у нас із цим невідомим спільна мета. Інакше можуть виникнути зайві проблеми.”

Коридори другого поверху залишались порожніми, а тиша робила кожен крок помітним. Врешті-решт, вони зупинилися біля непримітних дверей, поруч з якими стояв лише один охоронець. Той мовчки кивнув чоловіку в коричневому костюмі, і пішов далі по коридору.

— За цими дверима кімната з магічним колом, — тихо промовив провідник. — Тебе перемістить в один із тунелів підземелля. Освітлення там слабке, але переживати не варто — пасток немає. І навряд чи ти зустрінеш когось одразу. Коли вийдеш із тунелю — потрапиш у коридор, де вже можуть бути бандити. Якщо пощастить, зможеш у когось випитати шлях до герцога. Бо підземелля… інколи справді плутається, як старі шахти. І можна там застрягти надовго.

Алекс мовчки кивнув.

— Дякую за пораду.

Він зробив крок уперед, уже тримаючись за ручку дверей, коли почув голос за спиною:

— Удачі тобі.

Алекс обернувся. Провідник стояв, склавши руки за спиною, мовчазний, але щирий у своєму побажанні. Хлопець лише кивнув йому у відповідь і, нічого не додаючи, увійшов усередину.

Кімната виявилася повністю порожньою, за винятком магічного кола, вирізаного в центрі підлоги. Його контури ледь-ледь світилися сріблястим світлом.

Алекс упевнено ступив у середину. На мить затримав подих. Усе тіло оповила тиша. І за кілька секунд він зник, розчинившись у спалахові світла.

Темрява зустріла Алекса, щойно його тіло перенеслося в підземелля. Грубі кам’яні стіни, скупі факели по обидва боки — слабке жовтувате світло лише частково розганяло тінь, яка поглинала простір навколо. Хлопець зробив кілька обережних кроків уперед, і поки очі звикали до сутінків, думками озвався:

— Навіть у найглибших підземеллях освітлення краще, ніж тут. Невже Лоренцо поскупився бодай на зайвий десяток факелів?..

— Герцог навряд чи взагалі ходить цими коридорами, — озвалася в думках Сирена. — У нього повинні бути охоронці які володіють магією переміщення. Для чого йому морочитися прогулюючись темними тунелями?

Алекс вже відкрив рота, щоб щось відповісти, але раптом зупинився. В повітрі відчувалося — хтось попереду. Кілька слабких магічних аур, змішаних із двома-трьома значно сильнішими. Усмішка ледь торкнулася кутиків його вуст.

— Нарешті хоч якась компанія, — промовив він уголос, і рвонув уперед.

За кілька хвилин у вухах уже чулися невиразні голоси. Чим ближче він підходив, тим чіткіше ставали постаті — близько двох десятків чоловіків рухалися вперед, про щось жваво перемовляючись. У деяких у руках горіло полум’я, слугуючи тимчасовими смолоскипами.

— Ей, ти! — вигукнув один із бандитів, обертаючись до Алекса. — Хто ти, і що тут робиш?

Усі решта різко обернулися. В повітрі миттєво повисла напруга.

— Я лише загубився, — з легкою усмішкою відповів Алекс. — Шукаю вихід.

— Ага, так і повірили. — почувся вже інший голос, різкий, зухвалий. — Не роби з нас ідіотів, шмаркач.

Алекс розсміявся.

— Занадто гучні слова для такого слабачка, — кивнув на мовця. — Аура у тебе, як у новонародженого малюка.

Роздратування на обличчі бандита змінилося люттю. Він миттєво створив блакитне магічне кільце, і в наступну мить із нього вирвалася стріла води. Алекс, схрестивши руки за спиною, зробив крок убік. Магічна атака розсікла повітря буквально за кілька сантиметрів від його обличчя.

— Справді? Це все? Скучно.

Не дочекавшись відповіді, він почав повільно наближатися до чоловіків. У відповідь — троє бандитів з мечами вже бігли на нього. А за ними п’ятеро магів віжправили у Алекса вогняні і водяні снаряди.

Алекс зупинився. За його спиною згустилася темрява. Мить — і в його правиці з’явилася коса, чорна, мов ніч. Різкий помах — і всі магічні снаряди розсипалися в повітрі, мов пил. Ще мить — і він кинувся вперед, розрізаючи простір.

Один удар — і перший мечник впав. Другий не встиг зреагувати, коли темне лезо розітнуло йому груди. Третій намагався відступити, але удар руків’ям у скроню залишив його непритомним на землі, після чого одним рухом зніс йому голову.

Алекс повернувся до решти, його очі горіли холодним вогнем.

— Це все?

Кілька найближчих бандитів зробили крок назад. Але раптом з натовпу пролунав ще один голос — грубий, хрипкий, з металевим тоном:

— Перед вами лише пацан, який забув своє місце! — вигукнув чоловік з шрамом на половині обличчя. — Лоренцо пообіцяв нам щедру винагороду! Прикінчіть його!

Його магічне кільце навколо руки засвітилося, і в бік Алекса полетіли три крижані списи. За цим сигналом і решта чаклунів почали атаку, а кілька бійців із клинками знову рвонули вперед.