Розділ 30

Кімната була залита м’яким вечірнім світлом, що пробивалося крізь широкі вікна кабінету. Міцний стіл, за яким сиділа Елізабет, був заставлений паперами, звітами й чашками зі ще теплим чаєм. Навпроти неї сиділи Алекс та граф Астаріон, що спокійно вів розмову, тримаючи руки схрещеними перед собою.

— Тепер перейдемо до найголовнішої частини, — сказав граф рівним голосом. — За останні кілька днів до ігрового будинку Лоренцо прибуло близько двох сотень розбійників, мисливців за головами та всілякої швалі. З якою метою він їх зібрав — сказати не можу.

Алекс схрестив руки на грудях і злегка прищурився.

— Близько двох сотень… — повторив він задумливо. — Занадто багато, як для простої охорони.

— Цілком згоден, — підтвердив граф. — Тим паче що у нього вже є сімнадцять особистих охоронців, кожен з яких має рівень щонайменше п’ятдесятий. До того ж, ще біля сотні людей працюють на нього постійно. Цього більш ніж достатньо, щоб тримати у безпеці і себе, і будівлю.

— Може, він просто готується приймати особливих гостей? — втрутилась Елізабет, роблячи акцент на останніх словах.

Алекс перевів на неї погляд.

— Ти маєш на увазі, що хтось намагатиметься його вбити?

— Судячи з інформації Астаріона, — відповіла вона, — це найлогічніше припущення.

— До речі, — знову заговорив граф, — свято почнеться через три дні. І ця "публіка" все ще продовжує з’їжджатися. Тому число в двісті осіб може ще вирости.

Алекс з усмішкою мовив:

— Скільки б їх там не було, якщо їхня якість буде середньою, прорватися крізь них не буде проблемою. Навіть якщо дехто з них буде близько сімдесятого рівня, я все одно впораюся, просто за займе трохи більше часу.

Астаріон посміхнувся.

— Я й не сумнівався, що почую щось подібне. Але прошу, будь обережним. Ми не знаємо, на що ще здатен Лоренцо.

— Не хвилюйся. Я зроблю все швидко й чисто, — запевнив Алекс.

Граф кивнув і відкрив інвентар, дістаючи звідти рулон пергаменту. Розгорнувши його на столі, він відкрив перед присутніми креслення ігрового будинку.

— План першого і другого поверху, — пояснив він. — Нічого надто цікавого, але є одне “але”.

Він вказав пальцем на невеличку кімнату у глибині другого поверху.

— Тут — магічне коло телепортації, яке веде до підземелля під будівлею. Карти підземелля в нас немає, але, можливо, ця стане вам якось в нагоді.

— В цій справі кожна дрібниця може стати корисно, — сказав Алекс, відриваючи погляд від карти і дивлячись на графа. — А на місці я вже якось зорієнтуюсь.

— Мудрі слова, — посміхнувся Астаріон.

— Це все звичайно неймовірно цікаво, але звідки в тебе карта цілої будівлі герцога? — з підозрою, але й захопленням, запитала Елізабет.

— Не сидів же я без діла, — з ледь помітною гордістю відповів граф. — Поки Лоренцо вербував своїх людей, я впровадив туди одного зі своїх. Він і зробив цю схему на моє прохання.

— Молодець, — сказала Елізабет, задоволено посміхаючись. — Це дійсно непогано придумано.

— Дякую за комплімент.

— Але все ж залишається питання: як Алекс потрапить на другий поверх? — додала вона. — Для гостей він закритий, і всюди — охорона.

— І про це я подбав, — сказав граф. — Той самий мій агент проведе його до кімнати телепортації, щойно випаде слушна мить. Він буде в повністю коричневому костюмі, з червоною сорочкою та срібною маскою. В будь-якому разі, він сам вас знайде.

Алекс повільно кивнув.

— Тоді все ясно. План зрозумілий, орієнтири є. Тепер залишилось тільки дочекатися — і почати полювання ще на одного гнилого аристократа.

Голос лунав десь на межі свідомості. Повторювався… раз, ще раз.

— Алекс… Алекс? — знайомий, твердий, жіночий.

Хлопець немов вихопився з глибини думок і перевів погляд убік. Ліворуч від нього, за гральним столом, сиділа Елізабет. Вона злегка нахилилася вперед, пальцями постукуючи по столу, намагаючись привернути його увагу.

— Все гаразд? — поцікавилась вона, трохи піднімаючи одну брову.

Алекс винно почухав потилицю, після чого на обличчі з’явилась м’яка усмішка.

— Просто задумався… — пробурмотів він. — Так, на чому ми зупинились?

— На твоєму ході, дорогенький, — з легкою грайливістю промовила жінка в чорному, повільно затягуючись сигаретою.

Алекс опустив погляд на карти в своїх руках. Червовий туз і червовий валет. Далі — швидкий погляд на відкриті на столі: червовий король, піковий туз, хрестова трійка. Він тихо видихнув. «Починається…»

— Вибачте, що відволікся, — промовив Алекс, — яка зараз максимальна ставка?

— Сто золотих, — відгукнувся Роґан, сидячи праворуч.

— Дякую, — кивнув Алекс і докинув до своїх шістдесяти ще сорок золотих. — Підтримую.

— І я, — додав Роґан, одразу ж поклавши золоті на стіл.

Пані в смарагдовому мовчки підтримала ставку, кивнувши дилеру.

— Ставки зроблено, — з м’якою посмішкою сказала дівчина й витягнула з колоди чергову карту. Червова десятка.

Алекс усміхнувся подумки. «Флеш рояль, якщо потім ляже дама…» Але в цю ж мить він звернувся подумки:

— Сирено, було щось цікаве?

Її голос прозвучав майже одразу, спокійний і рівний:

— Все лишається без змін. Гості п’ють, грають, сміються. Охорона теж тримається в межах протоколу — ніяких зайвих рухів.

— Зрозуміло… — тихо промовив Алекс подумки.

— Ви знову захопилися грою? — запитала Сирена з легкою іронією.

— Ні, — відповів Алекс. — Цього разу думками прокручував наш план у голові. Перевіряю, чи нічого не забув.

— Не переймайтеся, Володарю. Все піде чітко за планом. Як завжди.

— На інший результат я навіть не розраховую, — зітхнув Алекс, — але… Чекати, поки почнеться справжнє дійство — це вже втомлює.

— Гадаю, Ваші думки почули, — з посмішкою відгукнулась Сирена. — Погляньте вперед.

Алекс підняв погляд… і на мить завмер. Просто навпроти, за спиною дилера, стояв герцог Лоренцо де Карвалю — усміхнений, вишуканий, холодний. Поруч — той самий чоловік у чорному костюмі, який представляв його публіці.