Розділ 24

Блазень та Еліос синхронно повернули голови в бік голосу, і обоє зупинили погляд на жінці, яка наближалась до них із впевненістю хижої кішки. Її рухи були повільними, граційними й надзвичайно чіткими — кожен крок віддавався відлунням по кам’яній підлозі лабораторії, завдяки тонким каблукам її високих чобіт.

На ній був вишуканий, обтягуючий костюм, що поєднував у собі стильність і практичність. Верх складався з білої сорочки з глибоким вирізом, поверх якої було вдягнуто темний корсет зі сріблястими застібками. Головний колір акцентів — насичений фіолетовий, який чудово контрастував із трохи світлішим відтінком її волосся. Корсет плавно переходив у піджак, який спадом ішов нижче талії, прикрашений витонченими нашивками та сріблястими пряжками. На ногах — облягаючі штани з перехрещеними шкіряними ременями та високі чоботи до стегон.

Її фігура — жіночна, підтягнута, витончена. Волосся — фіолетове, довге, зібране, з декількома вільними пасмами, що спадали на плечі та обрамляли обличчя. Очі — яскраві, променисті, з легким блиском — дивилися з цікавою, майже грайливою насмішкою. Вираз її обличчя був витонченим, звабливим, але з прихованим присмаком зверхності. Помада — яскраво-фіолетова, підкреслювала і без того чуттєві губи.

Як тільки жінка побачила Блазня, її очі весело засяяли, і вона театрально плеснула в долоні:

— Ваууу, кого я бачу! А я вже думала, ти як завжди сидиш у своєму маєтку і займаєшся тими своїми фінансовими махінаціями, від яких у мене завжди голова починає йти обертом.

Блазень розсміявся, відкинувши голову назад:

— Як я вже багато, багато разів говорив — там немає нічого складного, якщо...

— Якщо знати банальні ази, — перебила його вона з багатозначною посмішкою. — Знаю-знаю. Чула вже стільки разів, що давно перестала рахувати.

Вона перевела погляд на Еліоса й, легко склавши руки за спиною, нахилилася трохи вперед:

— Ну, і що там з моїм малюком? Закінчив його лагодити?

Еліос мовчки взяв зі столу пістолет і передав його жінці. Металево-фіолетовий корпус блиснув у напівтемряві лабораторії, мов щойно зі складального столу.

— Це востаннє я займаюся ним безкоштовно, — сказав він сухо. — Наступного разу почну з тебе стягувати такі суми, що ти двадцять разів подумаєш, перш ніж знову переливати в нього стільки мани.

Жінка обурено видихнула, округлюючи очі:

— Невже ти настільки злий, що збираєшся брати гроші з давньої приятельки?

— Якщо звичайної мови ти не розумієш, — буркнув Еліос, — доведеться вдаватися до альтернативних методів.

Вона одразу перевела на Блазня благальний погляд, ніби чекала підтримки.

— Це точно стане для тебе мотивацією обережніше відноситися до речей, — з посмішкою знизав плечима той. — Тож я змушений погодитись із Еліосом.

Жінка тяжко зітхнула, скосивши на обох незадоволений погляд:

— Сподівалась, хоч ти станеш на мою сторону…

Вона крутанула в руках пістолет, а потім, повернувшись до обох чоловіків, промовила максимально солодким тоном:

— Якщо вже так склалося, що ми всі тут, може, гайнемо разом у підземелля? Ну, як у старі добрі часи! Що, як не полювання на монстрів, зближує людей? Або, якщо хочете, можемо пополювати на людей. Це в рази цікавіше, — її очі блиснули небезпечним світлом.

Еліос скривився:

— Із задоволенням, але в мене ще купа роботи. А її тільки прибавляється...

— Ску-у-у-учно… — протягнула вона, насупившись.

Потім перевела погляд лише на Блазня, очікуючи його відповіді.

— На жаль, і в мене є справи, — зітхнув він. — Але коли все владнаю — обіцяю, ми з тобою вирвемось у якесь гарненьке підземелля.

— Правда?! — її обличчя миттєво засяяло, мов у дитини, якій пообіцяли солодощі.

— Хіба я хоч раз тебе обманював? — усміхнувся Блазень.

Вираз її обличчя знову став стриманим, злегка зверхнім, як зазвичай:

— Ловлю на слові, — сказала вона і вже розвернулась до виходу. — Але, на превеликий жаль, у мене теж є… робота, — останнє слово вона промовила з важким зітханням, розчаровано закочуючи очі.

Її каблуки цокотіли по підлозі ще кілька секунд… і зрештою стихли, залишивши в повітрі легкий аромат фіалки.

Еліос і Блазень обмінялися поглядами. В очах хіміка-інженера майнула легка втома, змішана з іронією. Він першим порушив тишу:

— Краще б ти думав, як вирішити питання з герцогом, а не підписувався на чергові розваги з Міраель.

Блазень на мить посерйознішав. Його посмішка згасла, поступившись стриманому, спокійному виразу.

— Я владнаю все з Лоренцо якнайшвидше. Розумію, чому ти мене підганяєш, — промовив він твердо.

— Це добре, — відповів Еліос, нахмурившись. — Але я повторюсь: якщо знадобиться допомога — я готовий особисто втрутитися.

— Сконцентруйся краще на своїй роботі, — з ледь помітною усмішкою відповів Блазень. — Ніколи не знаєш, коли Міраель знову попросить тебе щось полагодити.

На обличчі Еліоса теж промайнула усмішка. Він розвернувся до свого столу, підхопив якісь папери, і махнув рукою на прощання:

— Удачі тобі з Лоренцо.

— І тобі — витримки, — відповів Блазень.

Магічне коло спалахнуло під його ногами, оповите тінями і мерехтінням символів, і вже за мить фігура Блазня зникла з лабораторії, лишивши по собі лише легке тремтіння повітря.