Розділ 21

Свято розгорнулося на просторому задньому дворі маєтку, який цього вечора перетворився на справжню казку. Уздовж усієї території висіли сяючі чарівні гірлянди, що переливалися м’якими відтінками золотого та сріблястого світла. Під ногами гостей — гладенька, рівна плитка, обрамлена живими квітами. Над двориком ширяли зачаровані світляні кулі, що освітлювали простір, не створюючи зайвої яскравості.

По периметру двору стояли круглі святкові столи з білосніжними скатертинами, оздоблені живими квітами у високих кришталевих вазах. На столах — безліч закусок, фруктів, тістечок, бокали з вином і шампанським. У кутку — окремий великий стіл із розкішним багатоярусним тортом. Легка музика лунала з закутка, де зачаровані інструменти самі грали чарівні мелодії.

Алекс був у центрі уваги. Він обрав білу сорочку з вузьким комірцем, трохи розстібнуту на грудях, темні штани й класичне взуття. Його образ був одночасно святковим і стриманим. Волосся було акуратно укладене, а в очах — змішання здивування, тепла та вдячності.

Габріель, його батько, носив темно-синю сорочку з легким візерунком і чорні штани. Емма — в ніжній сукні кольору шампанського з витонченим вишитим візерунком по подолу — її м’який образ чудово доповнював її щиру посмішку.

Покоївки теж були приголомшливі у святкових сукнях. Їхній одяг був скромним, але елегантним — саме те, що личить вірним супутницям дому.

Мірея виглядала справжньою лялечкою — лавандова сукенка, білі туфельки й обруч із живих квітів робили її схожою на маленьку фею. Вона радісно бігала між гостями, щиро усміхаючись і час від часу ховаючись за спідниці знайомих їй жінок.

Серед гостей були: граф Астаріон — у світлій сорочці кольору льону та темних штанях; Адам — у смарагдовій сорочці, застібнутій до горла; Арія — в елегантному сріблястому вбранні з напівпрозорими вставками; Деміан — у темно-зеленій сорочці з легким блиском; і нарешті — Елізабет у розкішній червоній сукні з відкритими плечима, що пасувала її владній і впевненій поставі.

Члени рейдової групи також були одягнені зі смаком: чоловіки — в сорочки різних кольорів і кроїв, жінки — в сукні, що підкреслювали їхню красу й індивідуальність. Сьогодні вони зібралися не для бою, а для свята — на честь того, хто став для них більше, ніж просто командиром.

Алекс неквапливо окинув поглядом простір навколо. Просторий двір, прикрашений чарівними гірляндами, сяючими в напівтемряві, столи з безліччю страв, знайомі обличчя, посмішки… Усе це створювало атмосферу тепла й затишку. На мить він дозволив собі просто зупинитись і вдихнути повітря вечора — напоєне ароматами свіжих фруктів, квітів і легкого магічного шепоту.

«Перше день народження в такому масштабі…» — подумав він, легко посміхаючись. — «Незвично… але приємно».

— Ви звикнете, — ніжно пролунав у думках голос Сирени. — І Ви повністю заслужили на це свято, Володарю. Сподіваюсь, Ви зможете сьогодні розслабитися… і просто насолодитися вечором.

— Я так і зроблю, — відповів Алекс подумки.

Його погляд випадково перетнувся з поглядом Ліанеля — той разом з іншими членами рейдової групи вже наближався. Як завжди — упевнений у собі, з єхидною посмішкою, він зупинився перед Алексом і жартівливо нахилив голову.

— Ну що, ще довго плануєш стояти, як вкопаний? — промовив він, відкинувши руки в боки. — Ми тут, розумієш, прийшли, при параді, подарунки принесли… А наш винуватець свята завис у власних думках.

— Просто на мить задумався, — відповів Алекс, посміхаючись.

— Хто б сумнівався, — Ліанель миттєво підскочив до нього, перекинувши руку через плече. — А тепер виділи нам декілька хвилин свого дорогоцінного часу, і повертайся до реальності. Сьогодні — твоє свято. І ніхто нам не завадить його відсвяткувати. Залиш усі роздуми на потім.

— Добре, добре… — з усмішкою здався Алекс.

— Вибач, що перебиваю, — втрутилася Селія з посмішкою. — Але, може, досить привертати до себе увагу, Ліанелю? Перейдемо до головного?

Ліанель на мить глянув на неї, потім перевів погляд на інших і повільно забрав руку з плеча Алекса. Тепер він говорив серйозніше:

— Ми довго думали, що ж такого подарувати тобі, Алекс. Хотілося щось корисне, а не чергову річ, яка припадатиме пилом у інвентарі.

Він зробив коротку паузу.

— І ось… після довгих роздумів, одна геніальна ідея спала мені на думку, — з особливим наголосом на останньому слові додав він, багатозначно поглянувши на Селію, Ліліт та Елірію.

Три пари очей моментально вп'ялися в нього — кожна з них злегка звузилась, повна удаваного, але доволі красномовного, обурення.

— Добре-добре, нам усім прийшла ідея, — підкоригувався Ліанель, зітхнувши, — подарунку, який буде корисний і тобі, і всій нашій команді.

Він відкрив інвентар і дістав невелику, акуратно загорнуту коробку, яка спокійно вміщалася в його долоню. Простягнув її Алексу.

— Відкривай.

Алекс обережно зняв обгортку. Всередині лежали сім невеликих артефактів — темні, гладкі, витягнуто-овальні пластинки з вигравіруваними рунами по краях. Вони були легкими, зручними для носіння — якраз ідеального розміру, щоб розмістити їх за вухом. На дотик — приємно прохолодні, з ледь відчутним пульсуванням магії..

— Ого… — тільки й прошепотів він, піднімаючи один з них. — Це ж те, про що я думаю?

— Саме те, що думаєш, — задоволено відповів Ліанель. — Це артефакти зв’язку. Завдяки ним ми зможемо говорити одне з одним, де б не були. Навіть якщо я на іншому кінці континенту — ти все одно зможеш мене почути. І я тебе.

Він зробив паузу і додав:

— Особливо корисно буде в підземеллях. Мінімум жестів, максимум координації.

Алекс усміхнувся, поглянув на кожного члена групи, які з радісними обличчями дивилися на нього, після чого щиро промовив:

— Дякую… справді. Це дуже цінний подарунок.

Після цих слів він обійняв кожного з них по черзі. Потім — роздав артефакти, і кожен з членів групи сховав свій у інвентар.