Розділ 18

Алекс повільно розплющив очі. Стеля була знайомою, як і відчуття м’якості матраца під спиною. Його погляд блукав кімнатою, поки не зупинився на знайомій фігурі — Елірія сиділа в кріслі біля стіни, згорнувшись калачиком у сні. Її голова трохи нахилилася набік, а обличчя виглядало спокійним і безтурботним. Алекс легенько посміхнувся, мимоволі відчуваючи вдячність.

Обережно підвівшись, він підійшов до неї, зняв з дивана м’яку ковдру і накинув дівчині на плечі, після чого вийшов з кімнати. Спустившись на перший поверх, він пройшовся по будинку — кімната за кімнатою, однак нікого не було. Алекс зітхнув.

— Знову всі зникли, — пробурмотів він, озираючись.

Розуміючи, що зараз усе одно нічого не змінити, хлопець вирушив у душ. Стоячи під потоком теплої води, Алекс заплющив очі. Перед ним, ніби слайди, змінювались картини останніх подій: шалений бій з монстром, неймовірна втома, повернення додому… й те, як він упав просто на порозі маєтку. На його вустах з’явилася коротка усмішка.

— Сирено... ти тут? — спитав він вголос, не відкриваючи очей.

— Як і завжди, Володарю, — пролунав у голові ніжний, знайомий голос. — Я рада, що Ви нарешті прийшли до тями.

— Скільки часу я був без свідомості?

— Два дні.

— Два дні... — повторив Алекс тихо, серйозно.

— Як себе почуваєте? — з ноткою турботи запитала Сирена.

— Чудово, як на людину, яка проспала два дні, — відповів він уже веселіше. — Повний сил, хоч знову в бій.

— Це добре, — лагідно озвалась Сирена. Потім настала коротка пауза. — Володарю... Що Ви збираєтеся робити з сім’єю та Елірією?

Алекс довго мовчав, вода продовжувала стікати його обличчям.

— Здається, мій перший план накрився. — Його голос був спокійним, але рішучим. — Доведеться розповісти їм правду. Я не знаю що тут можна вигадати, аби пояснити все, що сталося в підземеллі. Все ще не хочу втягувати їх у це, але схоже, вже пізно щось приховувати.

— Нехай Вам й не до вподоби це рішення, — лагідно сказала Сирена, — але воно правильне. Тепер, коли з’являться ще люди, які знатимуть Ваше минуле, Вам стане трохи легше. Не доведеться більше постійно стримуватися в їхній присутності.

Алекс усміхнувся.

— Дякую, Сирено. Як завжди — знаєш, що сказати.

— Завжди рада допомогти, Володарю.

Закінчивши водні процедури, Алекс перевдягнувся у щось зручніше й повернувся в кімнату. Елірія все ще спала, мирно згорнувшись під ковдрою, яку він їй накинув. Не бажаючи турбувати її, він тихо вийшов на балкон. Повітря було свіже, небо ясне, а десь унизу шелестіло листя.

— До речі, — знову озвалась Сирена, — що Ви плануєте робити з Генріхом? Він теж бачив Вашу силу.

Алекс на мить задумався, переводячи погляд на обрій.

— Я подумав про це ще в підземеллі. Ми зустрінемось, і я з ним домовлюсь. Він уже отримав усі заслуги за закриття підземелля. Я попрошу його лише не розповідати нікому, що сталося насправді. І не ставити мені зайвих питань.

— Ви впевнені, що він так легко погодиться на ці умови?

— Якщо ні — скажу, що навчився магії темряви в Академії. Без зайвих подробиць.

— Сподіваюся Ваш план спрацює.

— Спрацює. — Алекс впевнено усміхнувся.

Раптом за спиною пролунав знайомий голос:

— Алекс?

Хлопець різко обернувся. На порозі балкону стояла Елірія. Вона вже була на ногах і виглядала трохи зніяковілою, проте в очах була щира радість. Не сказавши більше ні слова, дівчина швидко кинулась до нього й обійняла.

Алекс відчув, як тіло дівчини притислося до нього, її руки обхопили його з силою, яку складно було б очікувати від такої тендітної фігури. Він завмер на мить, після чого обережно обійняв її у відповідь.

— Я так злякалась... — прошепотіла вона, стискаючи пальцями його спину. — Ми всі... Ми думали...

— Тсс, — м’яко перебив Алекс, — я ж тут. Уже все добре.

Він відчув, як її дихання поступово сповільнюється, а тремтіння м’язів вщухає.

— Два дні... — сказала Елірія вже трохи впевненіше. — Ти не прокидався два дні... Ми чергували по черзі, ми...

— Вибач, — тихо промовив Алекс, поглянувши їй у вічі. — Вибач, що змусив вас переживати. Я витратив занадто багато мани в бою, через що і втратив свідомість. Якби…

— Ні, — перебила вона, знову міцно стискаючи його. — Немає за що вибачатися. Якби не ти... Якби не ти, нас би вже не було. Ми всі загинули б у тій печері.

Вони ще кілька секунд мовчки стояли в обіймах. Потім Елірія повільно відступила на крок, поглянувши на нього з м’якою усмішкою.

— До речі, ти ж два дні нічого не їв, — сказала вона з відтінком строгості, взявши його за руку. — Ходімо на кухню. Я щось приготую.

— Ти ж гість у моєму домі, — посміхнувся Алекс, але дозволив їй тягнути себе.

— Сьогодні — я головна. Без сперечань, — відповіла Елірія, ведучи його донизу. Її тон був теплий і впевнений, і Алекс лише зітхнув, дозволяючи собі відчути той затишок, якого так не вистачало останнім часом.

На кухні стояла приємна тиша, яку порушував лише дзвін посуду. Поки Елірія накривала на стіл, Алекс сидів на стільці й мовчки спостерігав за її діями. Її рухи були впевненими та спокійними, немов вона готувала тут не вперше. В його думках промайнуло здивування: “Скільки ж часу вона провела в моєму домі, поки я був без свідомості? Вона без жодної помилки знаходить усі продукти...”

Незабаром стіл був готовий: на ньому стояла апетитна яєшня з великими шматками обсмаженої свинини, свіжі овочі та хліб. Елірія подала тарілку Алексу й сіла поряд, не беручи нічого для себе.

— А ти собі нічого не приготувала? — запитав Алекс, переводячи на неї погляд.

— Я вже снідала разом з іншими, — з легкою усмішкою відповіла дівчина. — Тож зараз не голодна.

— Зрозуміло, — коротко кивнув Алекс, беручи до рук столове приладдя. Він відрізав шматок яєшні з м’ясом і, щойно проковтнувши, раптом широко посміхнувся. Майже по-дитячому щиро.