Розділ 17

Алекс та Елірія з’явилися прямо в центральному холі гільдії Морвена, де прохолода кам’яної підлоги різко контрастувала з напругою в їхніх серцях. Першою їх помітила молода дівчина — висока, з довгим каштановим волоссям, зібраним у низький хвіст. В її погляді за склом окулярів читалася серйозність, а стриманий одяг — біла сорочка, чорна спідниця до колін і чорні колготки — видавав у ній працівницю гільдії.

— Алекс, — сказала вона, швидко підійшовши. — Я як раз чекала на тебе.

— Перенеси нас у підземелля, — різко попросив Алекс, не гаючи жодної секунди.

— Ідіть за мною, — коротко кивнула дівчина.

Вони рушили вглиб будівлі швидким кроком. Дорогою вона повідомила:

— Один з працівників Центральної Гільдії вже вирушив до підземелля. Паралельно ми збираємо групу з дванадцяти бійців для підкріплення. Передбачається, що через кілька хвилин вони також будуть відправлені.

— Як давно він туди вирушив? — різко поцікавився Алекс.

— Сім… можливо, вісім хвилин тому, — відповіла дівчина. — Він має сімдесят четвертий рівень. Якщо це не монстр рангу S, то він повинен упоратися.

— Сподіваюся, що ти права… — похмуро відповів Алекс. — Але я хочу переконатися в цьому сам.

Дівчина мовчки кивнула і відчинила двері в одну з кімнат. Усередині, на кам’яній підлозі, сяяло велике магічне коло.

— Це коло доставить вас прямо до потрібного підземелля.

— Дякую, — коротко відказав Алекс.

Він з Елірією зайняв місце в центрі кола. Сяйво різко посилилося — і вже за мить їхні силуети розчинилися в повітрі.

Алекс та Елірія з’явилися у коридорі підземелля. Тьмяне світло кристалів, розкиданих по стінах, не могло приховати того, що обом одразу кинулося в очі — повітря тут було важким, наче наповненим свинцем, і навіть неозброєним оком було зрозуміло: щось лихе чекало глибоко всередині.

Аура була настільки щільною, що, здавалося, нею можна було порізати шкіру.

— Це… це не може бути монстр С-рангу, — шепоче Елірія, її зіниці розширилися від шоку. — Це…

— Я знаю, — коротко відповідає Алекс. — У тебе ще є можливість повернутись назад.

Дівчина мовчки, але впевнено глянула йому в очі.

— Я залишаюсь. Разом із тобою.

Алекс ледь помітно усміхнувся. В наступну мить він рвучко підняв її на руки.

— Тоді тримайся міцно.

Елірія миттєво запала в рум’янець і обхопила його шию, поки її серце несамовито калатало. Алекс рушив вперед — так швидко, що повітря навколо них майже дзвеніло. В голові Елірії промайнула думка, що ще ніколи не бачила його настільки зосередженим, настільки… швидким.

Тим часом у кімнаті боса монстр продовжував розмірено ходити з боку в бік, випромінюючи загрозливу ауру. Емма, яка за ці хвилини хоч трохи звикла до тиску його аури, повільно поповзла до Габріеля. Її руки тремтіли, але вона таки дісталася чоловіка й почала зцілення. Проте ефект був майже нульовим — надто сильно тремтіли її пальці від страху, надто важко було зібратись.

Монстр зупинився, повів поглядом і, побачивши її біля тіла чоловіка, простягнув долоню. Магічне коло розгорілося — й у бік Емми полетіли три вогняні кулі.

Проте полум’я розсипалося об крижану стіну, яка раптово виросла перед Еммою.

Монстр обернувся — і побачив постать чоловіка. Світле волосся, офіційна форма, заплямована кров’ю. Його очі палали рішучістю, хоч тіло вже майже не трималося.

— Знову ти, — прохрипів монстр із хрипким задоволенням.

Наступна мить — і він вже перед бійцем. Пазурі прорізали повітря. Глибокий поріз з’явився на рубашці, і чоловік опустився на одне коліно, захлинувшись кров’ю.

Очі монстра повернулись до Альфи. Та, ледве стоячи, намагалася підняти руку для атаки — та її не слухалося власне тіло. Вона лише спостерігала, як монстр наближається… ще… ще…

І коли його пазурі вже були готові обірвати її життя — він різко зупинився.

Він відчув це — іншу ауру. Різко обернувшись, побачив юнака, який уже був в десяти метрах від нього. Алекс стиснув кулак, налитий кров’ю, і приготувався для удару, однак, монстр різко відстрибнув убік, і в ту ж мить удар Алекса врізався в кам’яну підлогу, залишивши після себе кратер.

Підземелля здригнулось. Усі погляди звернулися на новоприбулого.

Алекс випростався, його погляд був холодним, але повним рішучості.

— Я встиг.

Алекс повільно перевів погляд на Альфу, яка зі страхом і знемогою стояла перед ним. Її ноги не витримали — вона впала навколішки, та перш ніж торкнутися землі, Алекс упіймав її в обійми. Його рука загорілася м’яким світлом магії зцілення, і вже за секунду енергія почала змивати рани з її тіла.

— Тепер усе добре, — тихо промовив він, з ніжністю дивлячись їй в очі.

В цей момент у кімнату забігла Елірія. Від побаченого вона різко зупинилася, її очі округлились від жаху: поранені всюди, кров, магічний тиск… Але вона зібралася з силами й одразу розгорнула навколо себе магічне поле — під кожним із поранених з’явилось світло зелених кіл зцілення.

Погляд дівчини впав на тіло Габріеля — той все ще лежав без руху. Елірія відразу кинулася до нього, встала навколішки, і з напруженим обличчям почала зцілювати розтрощену грудну клітку.

Поки вона працювала, печеру сколихнув зловісний, холодний сміх.

— О, ти нарешті прийшов, Алекс. Скільки ж я…

— Замовкни, — прозвучав голос Алекса, ріжучи повітря наче клинок.

Його магічна аура спалахнула — щільна, глибока, з відлунням темряви й сили. Вона вдарила хвилею по кімнаті, на мить відтіснивши чужу ауру монстра. Повітря навколо затріщало від перепаду сили.

— До тебе черга ще не дійшла, — спокійно, але крижано продовжив Алекс.

Аура так само раптово згасла, як і з’явилася. Монстр, застигши, здивовано примружив очі, кинувши погляд на чоловіка з Центральної Гільдії. Той, ледь помітно, кивнув. Монстр не зробив жодного руху.

Алекс, тримаючи Альфу, підійшов ближче до поранених. Тепер усі — Елірія, Емма, Габріель, покоївки — були поряд, утворивши тісне коло.