Том 1 Розділ 15

— Блазень, — коротко закінчив Алекс.

Чоловік у чорній мантії перевів на нього погляд. Усмішка не зникла з його обличчя, а в блакитних очах лише сильніше спалахнула цікавість.

— Ах, ти навіть знаєш моє ім’я. Тим краще, — його голос залишався мелодійним і спокійним, майже приємним. — Радий нарешті зустрітися з тобою особисто. Той, хто знищив Монтамерів… Той, хто щойно переміг професора Академії. — Він на мить кинув погляд на Еліана, який усе ще лежав на землі, важко переводячи подих, а потім знову подивився на Алекса. — За останній час ти встиг привернути до себе чимало уваги.

Алекс сильніше стиснув руків’я кров’яного меча.

— Що тобі потрібно?

Блазень розвів руками, ніби хотів показати, що не збирається нападати.

— О, нічого, що могло б тобі нашкодити, запевняю. Насправді… — він зробив коротку паузу й дістав щось зі свого інвентарю. У його руці з’явилася невелика скляна колба з дивною рідиною. — Я навіть можу тобі допомогти.

Алекс одразу насторожився.

— Що це?

— Ліки. Точніше, зілля, яке може повернути твого друга до нормального стану.

Рейнер напружився, почувши ці слова. Алекс же лише скептично всміхнувся.

— І що ти хочеш за нього?

— Ти швидко схоплюєш суть, — Блазень тихо засміявся. — Усе дуже просто. Ти віддаєш мені Еліана, а я тобі зілля.

Алекс не стримав короткого іронічного сміху.

— Ти серйозно? Після того, що щойно намагався зробити Еліан, ти справді думаєш, що я просто повірю тобі на слово?

— Початку вашої битви я не бачив, тож про це я нічого не знав, — Блазень ледь нахилив голову. — Але якщо самих слів недостатньо, доведеться переконати тебе інакше.

Алекс не встиг навіть відреагувати. Блазень просто зник з місьця. Хлопець лише на мить моргнув — і наступної секунди Блазень уже стояв позаду Рейнера. У його руці блиснуло щось гостре. Короткий рух — і предмет увійшов Рейнеру в шию. Алекс завмер.

— Як же добре, що я взяв ще один про запас, — невимушено промовив Блазень.

Усередині Алекса все похололо.

“Що це за швидкість?..”

Рейнер різко здригнувся. Його тіло напружилося, а потім почало швидко змінюватися. Червоне світіння в очах згасло, зіниці повернулися до нормального стану. Кігті поступово втягнулися, роги зникли, а роздута м’язова маса почала зменшуватися.

За кілька секунд перед ними вже стояв звичайний Рейнер. Він похитнувся, не до кінця розуміючи, що сталося. Блазень легко поплескав його по плечу, ніби заспокоюючи старого знайомого.

— Отак набагато краще.

Алекс не сказав ні слова. Він лише мовчки дивився на Блазня, перебираючи в голові можливі варіанти розвитку подій.

“Я можу прикінчити Еліана й одразу напасти на нього… Але чи встигну? Він швидший за все, що я бачив до цього.”

Блазень тим часом неквапливо рушив уперед, прямуючи до Алекса та Еліана.

— Ну що ж, тепер, коли я довів свою доброзичливість… — промовив він спокійним, майже невимушеним тоном. — Сподіваюся, ти теж підеш мені назустріч.

Алекс внутрішньо напружився. Його погляд ковзнув від Рейнера до Блазня, а потім до Еліана.

“Що робити? Він грає зі мною, і я це відчуваю.”

— Володарю, не робіть необдуманих вчинків, — тихо пролунав у його голові голос Сирени.

Алекс глибоко вдихнув, на мить заплющив очі й сильніше стиснув зуби. Він чудово розумів, що ситуація складається не на його користь. Блазень уже продемонстрував швидкість, якої Алекс не міг навіть нормально відстежити. Будь-яка необдумана атака могла закінчитися смертю Рейнера або його самого.

Зрештою Алекс повільно опустив руку. Кров’яний меч розчинився, повертаючись у його тіло. Блазень задоволено усміхнувся, ніби саме цього й очікував.

— Ось і чудово. — Він простягнув руку до Еліана. Професор кілька секунд мовчки дивився на нього, після чого прийняв допомогу. Блазень легко підняв його на ноги, а потім знову перевів погляд на Алекса. — Дякую, що виконав свою частину угоди.

Алекс фиркнув.

— Якої ще угоди? Ти просто не залишив мені вибору.

— Ну, сумніваюся, що ти погодився б інакше… — Блазень злегка розвів руками. — Зрештою, це було вигідно нам обом. —  Він простягнув руку вперед. На його долоні знову опинилася та сама скляна колба із зіллям.

Алекс одразу звузив очі.

— Що це означає?

— Ми домовлялися: зілля за Еліана. А те, що я сам вирішив допомогти твоєму другові… — Блазень легенько хмикнув. — Це був лише жест доброї волі.

Алекс кілька секунд дивився на колбу, після чого забрав її. Погляду з Блазня він при цьому не відвів.

— Навіщо ти це робиш? Ти міг просто вбити нас і забрати Еліана силою.

— О, безперечно міг би, — Блазень спокійно кивнув. — Але, бачиш… ти надто цікава особистість, щоб просто так дозволити тобі зникнути.

Алекс похолов.

— Тобто?

Блазень схилив голову набік. Його усмішка стала трохи ширшою.

— Сподіваюся, ми ще зможемо поговорити… у більш спокійній обстановці. І тоді ти отримаєш відповіді на всі свої запитання. — Його блакитні очі блиснули в темряві. — А поки… запам’ятай одне: я не твій ворог.

Під ногами Блазня та Еліана спалахнуло магічне коло. Алекс не зводив із них погляду, намагаючись зрозуміти, чи справді за цими словами стоїть щось більше. Наступної миті світло огорнуло обох — і вони зникли.

Алекс одразу кинувся до Рейнера.

— Ти як?

— Все… добре… Просто трохи втомився, — Рейнер обережно торкнувся своєї шиї, де ще залишався слід від уколу.

Алекс полегшено видихнув і ледь усміхнувся.

— Радий чути.

Рейнер кивнув, після чого вони обоє на кілька секунд замовкли, дивлячись на місце, де щойно зникли Блазень та Еліан. Алекс міцніше стиснув колбу в руці.

“Занадто багато запитань… І, як завжди, жодної відповіді.”

Під ногами Алекса та Рейнера поступово почало формуватися магічне коло.