Розділ 12

Вони зайшли до затишного кабінету, де панувала знайома атмосфера — спокійна й впорядкована. Елізабет без зайвих слів показала Алексу на м’який диван біля невеликого столика в лівому кутку кімнати. Хлопець сів, а вона тим часом підійшла до шафи, витягла звідти пляшку червоного вина і два бокали. Сівши поруч, розлила напій у келихи, подала один Алексу й обережно підняла свій.

— Схоже, це наша перша розмова після всієї історії з Рейнером, — сказала вона після першого ковтка вина.

Алекс усміхнувся і відповів:

— Я б і сам зайшов раніше, та, здається, це ти зникла на кілька днів. А мені залишалось тільки лежати без діла, згадуючи, що таке нудьга.

— Винна, — з легкою посмішкою зізналась Елізабет. — Багато організаційної роботи. Підготовка до сьогоднішньої зустрічі, обговорення вечора для учнів разом із іншими Директорами… І ще провела два відкладених заняття з Деміаном. Я занадто довго залишала його без уваги через ситуацію з Рейнером.

Вона зробила ще один невеликий ковток вина, а тоді спокійно додала:

— Вибач, що не виходила з тобою на зв’язок останні дні.

— Та все нормально, — відповів Алекс. — Ти ж Директорка Академії. У тебе купа справ і відповідальностей. Було б дивно, якби ти займалась тільки мною.

— Дякую за розуміння, — м’яко сказала вона, а тоді з цікавістю нахилилась трохи ближче. — То як тобі нова команда? Встиг познайомитися?

Алекс хмикнув і підняв погляд на неї:

— Я думав, ти покличеш мене сюди, щоб розпитати про фінал історії з Рейнером. Хіба тобі не цікаво, чим усе завершилось?

— Ще й як цікаво, — посміхнулась Елізабет. — Але це також цікаво й Астаріану. Він скоро має прибути, і тоді розповіси відразу обом.

— Добре, — коротко кивнув Алекс, а тоді знову згадав її попереднє питання. — Щодо знайомства — враження позитивні. Декого я вже зустрічав раніше.

— Наприклад?

— Роґана. Ми декілька разів перетинались у минулому. Надійний боєць. Сміливий, спокійний, з тих, кому не страшно довірити прикриття спини. А от з Елірією… — його голос став теплішим. — Ми воювали разом майже три місяці. Її цілительські навички врятували мені життя не один раз. Ну, і поза боєм вона спокійна, доброзичлива. Важко не здружитися.

— Це добре, — з легкою усмішкою мовила Елізабет. — А решта?

— Ліанель і Селія — цікаві особистості. Селія — м’яка, але з характером. Ліанель… енергійний, трохи самовпевнений, хоча й доволі сильний.

Він зробив ковток і на мить замовк, зважуючи слова.

— Каеліс… — нарешті заговорив він. — З ним усе складніше. Поки що я не можу до кінця зрозуміти його, тому за ним спостерігатиму особливо уважно.

Елізабет легенько повела бровою.

— Діоніс говорить, що він хороший хлопець. Дуже впертий, закритий, неохоче йде на контакт. Але коли справа доходить до екстремальних ситуацій — він відкидає це все і працює як частина команди. Впевнена, проблем під час рейду з ним не буде.

— Сподіваюся, — кивнув Алекс. — У будь-якому разі я радий, що тепер знаю з ким маю справу.

Він зробив ще один ковток, після чого перевів погляд на Елізабет:

— До речі, у мене є питання щодо наших поєдинків з вами. Ви, звісно, — легенди, і ми — ваші учні… Але тобі не здалося, що кидати нас один на один проти вас, ще й на рівні босів А-рангу — це трохи занадто?

Елізабет розсміялась легким, мелодійним сміхом:

— Не думала, що тебе це зацікавить. Якщо чесно, ми довго сперечалися щодо цього. У підсумку вирішили, що скажемо вам про "А-ранг", а насправді всі бились трохи вище рівня босів В-рангу. Просто щоб ви відчули напругу й віднеслися до дуелі максимально серйозно.

— Хитро, — хмикнув Алекс, але в очах промайнула посмішка. — Хоча й спрацювало.

— Як бачиш, — відповіла вона. — І ти, до речі, дуже добре впорався.

— Спасибі, — коротко відповів Алекс, після чого знову зробив ковток вина. — Хоча… Якщо бути чесним, битва з Фенріксом була захопливою, але мені б дуже хотілося спробувати свої сили ще й проти інших кандидатів. Ну знаєш, для повної картини.

Елізабет хитро посміхнулася, ковзнувши по ньому поглядом.

— Візьму до уваги. Можливо, ще отримаєш таку нагоду. — Вона зробила ковток і, поглянувши поверх келиха, додала: — До речі, у тебе є досвід командування?

Алекс трохи усміхнувся і знизав плечима.

— Невеликий, але є. А чому ти цікавишся? — Він нахилився трохи вперед, дивлячись їй просто в очі. — Питання прозвучало так, наче рішення про командира вже прийняте.

Елізабет спокійно підняла брову.

— Директори, звісно, не мають вирішального слова, але твоя дуель із Фенріксом — показала багато. Ми всі це бачили. По силі ти перевершуєш інших. Якщо справиш правильне враження під час наступного випробування — посада твоя.

Алекс подивився у вино в своєму келиху, а потім знову на неї.

— Я не буду проти, якщо хтось інший забере цю роль. Але якщо це буду я — зроблю все можливе, щоб виправдати довіру.

— Я не сумніваюся, — відповіла Елізабет м’яко. — І я вірю, що інші відчують це з часом.

Вони обидва зробили ще ковток, коли в двері пролунав легкий стукіт. Елізабет озирнулась і сказала:

— Заходь.

Двері відчинились, і до кімнати зайшов Астаріон — елегантний, як завжди, з впевненістю в кожному кроці. Його очі тепло загорілися, коли він побачив знайомі обличчя.

— Вітаю, — сказав він, підходячи ближче. — Радий вас бачити.

— І ми тебе, — посміхнулася Елізабет, показуючи на стілець навпроти них. — Приєднуйся.

Астаріон сів і відразу звернувся до Алекса:

— Як проходять твої дні в Академії?

— Все добре, — відповів Алекс. — Навіть трохи краще, ніж очікував.

— Радий це чути, — коротко кивнув Астаріон.

Елізабет тим часом дістала ще один келих, швидко налила в нього вина і поставила перед ним.

— Запізнився, — пожартувала вона.

— Мене затримали в останній момент, — з легкою усмішкою сказав Астаріон, — але я мчав сюди, щойно звільнився.