Том 1 Розділ 8

Алекс легко постукав у двері, перш ніж увійти до кабінету Елізабет. Усередині на нього вже чекали троє. Сама Елізабет сиділа за своїм масивним письмовим столом і, щойно побачила племінника, привітно посміхнулася.

— Алекс, рада тебе бачити, — сказала вона, жестом запрошуючи його ближче. — Сідай із нами.

Двоє молодих вампірів, що сиділи спинами до дверей, майже одночасно обернулися. Алекс одразу зрозумів, що перед ним Арія та Деміан Рейвенфорди — діти одного з найвпливовіших вампірів континенту. Вони справді мали щось спільне. Виразні, шляхетні риси обличчя, бліда шкіра й уважні погляди одразу видавали їхнє походження.

Арія першою привернула його увагу. Її довге темне волосся м’якими хвилями спадало на плечі, красиво обрамляючи бліде обличчя. Червоні очі дивилися на Алекса уважно й дещо насторожено, але без відкритої ворожості. На ній була стримана форма Академії: темна сорочка, чорний жилет і акуратна спідниця до колін. Єдиною прикрасою її образу був невеликий срібний знак Академії, закріплений на грудях.

Деміан, навпаки, справляв більш невимушене враження. Його темне волосся було коротко підстрижене, а на обличчі застигла легка, майже дружня усмішка. У його червоних очах читалися цікавість і стримане хвилювання. Він також був одягнений у стандартну форму Академії — темну сорочку, чорні штани та акуратний жилет із гербом Академії. На відміну від сестри, Деміан носив форму трохи менш офіційно: верхній ґудзик його сорочки був розстебнутий, що лише підкреслювало його більш розслаблений характер.

Алекс кивнув у відповідь на запрошення тітки й підійшов ближче. Він зайняв третій стілець, що стояв навпроти столу Елізабет, після чого перевів погляд на молодих Рейвенфордів.

— Отже, Алекс, познайомся. Це Арія та Деміан, — промовила Елізабет, переводячи погляд на своїх учнів. — Діти графа Рейвенфорда.

Алекс ледь усміхнувся.

— Приємно познайомитися.

— Взаємно, — коротко відповіла Арія. Її голос був спокійним і стриманим, майже холодним, хоча Алекс відразу відчув, що дівчина просто намагається триматися впевнено.

— Нарешті познайомилися, — додав Деміан значно м’якше. — Міс Елізабет стільки цікавого про тебе розповіла.

— Сподіваюся, лише хороше. — Алекс злегка підняв брову.

— Переважно хороше, — з усмішкою відповів Деміан.

— Деміане, — Елізабет багатозначно подивилася на нього.

— Що? Я ж нічого такого не сказав.

Алекс тихо усміхнувся, але перш ніж він устиг щось відповісти, Елізабет повернулася до справи.

— Отже, перейдемо до головного, — сказала вона, переводячи погляд із Алекса на Арію. — Аріє, починаючи з цього дня Алекс буде твоїм новим учителем магії крові.

Арія помітно здригнулася. Її очі на мить розширилися від здивування, проте вона швидко повернула собі звичну стриманість. Дівчина сперлася руками на підлокітники крісла й уважно подивилася на Елізабет.

— З вашого дозволу, пані директор, але чому ви прийняли таке рішення?

Елізабет відповіла спокійно, але твердо:

— Як я вже пояснювала вам раніше, з початком навчального року в мене буде значно менше вільного часу. Я більше не зможу приділяти достатньо уваги вам обом. — Вона ненадовго замовкла, після чого продовжила: — Ти, Аріє, досягла значного прогресу за останні місяці. Ти вже вільно маніпулюєш власною кров’ю та можеш надавати їй потрібної форми. У твоєму навчанні залишилося багато важливих деталей, але Алекс цілком здатний пояснити їх тобі не гірше за мене. — Потім Елізабет перевела погляд на Деміана. — А Деміан поки що перебуває лише на початковому етапі. Йому потрібно більше часу, щоб навчитися контролювати основу магії крові, тому з ним продовжу працювати я.

Арія стиснула губи. Було очевидно, що така відповідь її не задовольнила.

— Але я хотіла б продовжити навчання саме у вас, — заперечила вона. Її голос залишався стриманим, проте тепер у ньому чітко відчувалася наполегливість.

— Сестро, заспокойся, — втрутився Деміан, піднявши руку. — Якщо для тебе це настільки важливо, я можу навчатися в Алекса. Або взагалі тимчасово припинити навчання, поки міс Елізабет не матиме більше часу.

— Ні, Деміане, — твердо відповіла Арія, навіть не повернувши голови до брата. — Це питання не вирішується такими жертвами.

“Спокійна і врівноважена… І це саме про неї мені розповідали з таким захватом? Серйозно?” — промайнуло в думках Алекса.

Втім, уголос він сказав зовсім інше.

— Аріє. — Його голос був спокійним і впевненим. Дівчина перевела на нього погляд. — Що мені потрібно зробити, щоб ти погодилася навчатися у мене?

Арія здивовано подивилася на нього. Схоже, такого запитання вона не очікувала. Дівчина задумалася на кілька секунд, уважно розглядаючи Алекса. Потім у її червоних очах промайнуло щось схоже на цікавість, а на губах з’явилася ледь помітна усмішка.

— Дуель. — У кабінеті на мить стало тихо. — Якщо я виграю, — продовжила Арія, не відводячи від нього погляду, — то продовжу навчатися у пані Елізабет. — Вона зробила коротку паузу. — Але якщо переможеш ти, я стану твоєю ученицею.

Деміан перевів погляд із Алекса на Арію.

— Сестро, ти серйозно?

— Цілком.

Алекс кілька секунд мовчки дивився на Арію. Потім ледь усміхнувся.

— Домовилися.

Арія злегка примружилася, ніби намагалася зрозуміти, чи справді він так легко погодився.

— Навіть не хочеш подумати?

— А навіщо? — Алекс трохи нахилив голову. — Ти хочеш переконатися, що твій новий учитель справді здатний тебе чогось навчити. Це цілком справедливо.

На мить в очах Арії промайнуло схвалення. Елізабет важко видихнула й відкинулася на спинку крісла.

— Ну чому хоча б один раз усе не можна вирішити спокійною розмовою?

— Це була б значно нудніша розмова, — тихо зауважив Деміан.

Елізабет повільно перевела на нього погляд.

— Деміане.

— Мовчу.

Алекс ледь стримав усмішку. Елізабет підвелася зі свого місця.