Розділ 7

Розділ 7

Стіни печери були вкриті вологим мохом, а в повітрі витав густий запах сирості, змішаний із легким металевим присмаком крові. Світло магічних факелів, розташованих уздовж стін, мерехтіло в темряві, кидаючи танцюючі тіні на кам’яну підлогу. Десь у глибинах підземелля лунав віддалений виття вовкулак — дикий і пронизливий, від якого звичайний авантюрист давно б затремтів. Але Алекс лише поправив манжет на рукаві, абсолютно спокійний перед загрозою.

— Ми на місці, — порушила тишу Елізабет, схрестивши руки за спиною. Вона спокійно спостерігала за племінником, але в її очах читався прихований інтерес. — Пам’ятай, я тут лише як спостерігач, але якщо втратиш контроль над ситуацією, твоя люба тітонька відразу прийде на допомогу,-вона посміхнулась.

Алекс із посмішкою потягнувся, ніби виходив на легку пробіжку, а не в саме пекло монстрів.

— Можеш не переживати, — він розтиснув пальці, і з кінчиків його рук почала витікати кров. Вона не падала на землю, а зависла в повітрі, зібравшись у формі довгого вигнутого меча,-просто розслабся і спостерігай за виставою.

— Ну що ж, не кожен день доводиться спостерігати за силою сотого рівня, — сказала Елізабет, відходячи назад і впираючись спиною в стіну.-Заодно і побачу чого я там тебе навчила в майбутньому.

Як тільки Алекс ступив уперед, глухе гарчання наповнило печеру, і з її глибин показалися тіла вовкулак. Їхні загострені кігті виблискували в тьмяному світлі, а жовті очі палали хижацькою люттю. Вони бігли з усіх сторін, голодні, спраглі крові.

Алекс не відступив. Навпаки, посміхнувся.

— А тепер… потанцюємо.

Він зник із місця, залишаючи за собою червоний слід у повітрі. В наступну мить вовкулак охопив хаос.

Його меч із крові розсікав монстрів із неймовірною точністю — кожен рух швидкий, економний, смертельний. Одному вовкулаці він відрубав лапу, другому розітнув груди від плеча до живота. Кров монстрів хлюпала на кам’яну підлогу, але не встигала падати — вона збиралася навколо Алекса, утворюючи криваве поле, що оберталося навколо нього.

— Позаду! — різко пролунав голос Сирени.

Алекс миттєво зреагував: частина крові навколо нього згустилася і перетворилася на загострену стрілу, яка пронизала голову монстра, що підкрався ззаду.

— Дякую, Сирено, — промовив він, ухиляючись від лапи ще одного вовкулаки і пробиваючи його мечем наскрізь.

Чим більше ворогів падало, тим більше їх вискакувало з темряви. Алекс відчував, як тиск наростав — вони не давали йому ані секунди на перепочинок.

— І скільки вас там ще сидить?! — пробурчав він, ухиляючись від двох атак одночасно.

— Чим більше монстрів вб’єте, тим швидше прокачаєтесь,-насмішкувато промовила Сирена,-так що досить… Позаду!

Алекс навіть не повернувся. Він просто зробив жест рукою, і частина крові, що кружляла навколо нього, змінила форму. Вона стрімко рвонулася назад і прийняла весь удар масивної лапи вовкулаки. Кігті, що мали розірвати його спину, втопилися в густій крові, яка поглинула лапу монстра, знерухомивши його.

На обличчі Алекса з'явилася легка усмішка, коли він перевів погляд на вовкулаку, який намагався дістати хлопця своєю пащею.

-Як же підло атакувати зі спіни.

Кров, що утримувала лапу вовкулаки, вмить загострилася й перетворилася на масивний спис, який з тріском проштрикнув його наскрізь. Монстр лише захрипів, а потім упав.

Часу перевести подих не було — нові вовкулаки вже мчали на хлопця. Він кинувся вперед, мов блискавка, і в одну мить його кровавий меч розпанахав одразу десятьох монстрів. Лезо входило в плоть так легко, ніби розрізало повітря.

Ще одна група атакувала збоку, і Алекс миттєво відреагував — кілька крапель крові відділилися від загального потоку, сформувалися у тонкі голки й зі швидкістю кулі пробили черепи монстрів.

Елізабет уважно спостерігала за всім, схрестивши руки.

“Хоч би вдавав, що йому важко. Таке відчуття, що я його не в підземелля привела ,а на дитячий майданчик.”

— Ліворуч!-Сирена дала сигнал.

Алекс кинув швидкий погляд на монстрів, які бігли в його сторону. Скориставшись кров’ю декількох останніх вовкулак, він створив криваве торнадо, що в одну мить поглинуло чотирьох нападників, які уже замахувалися на нього. Через секунду з вихору вилетіли десятки голок, що розірвали вовкулак зсередини, після чого він відправив їх в наступну групку вовкулак, які пробували обійти його з справа.

Елізабет, яка досі спостерігала, трохи нахилила голову, оцінюючи ситуацію.

“Ця техніка… Створення смертоносних голок із чужої крові. Невже, в майбутньому я навчила його її. Виходить, це не така й ідіотська ідея, як мені здавалось на початках. На сьогоднішній день я тільки розробила теоретичну концепцію цієї техніки, навіть не встигла протестувати в бою. Однак, саме зараз я спостерігаю за її практичним використанням. Хах, Алекс, ти дійсно мій племінник, і, схоже, мій найталановитіший учень.”

Бій тривав, і вовкулаки продовжували гинути один за одним. Алекс ніби танцював серед їхніх атак, залишаючи за собою лише тіла й калюжі крові.

-Що ж, з вами було неймовірно весело, але боюсь час закінчувати,-Алекс підняв руку.

Краплі крові, що крутилися навколо нього, різко пришвидшилися, утворюючи сотні тонких голок, що застигли в повітрі на мить… а потім вистрілили в усі сторони. Монстри не встигли навіть завити — десятки червоних стріл пробили їхні голови, серця, легені. Одним рухом Алекс добив залишок вовкулак.

-Нарешті,-Алекс важко видихнув і витер з чола краплі поту. Відкривши інвертар, він дістав колбу із зіллям відновлення мани, і одним залпом спорожнив її.

Елізабет відштовхнулася від стіни, ліниво підійшовши до нього.

— Вражаюче, — сказала вона, плескаючи у долоні. — Особливо ця техніка з кров’ю… Скажи чесно-це ж я тебе навчила? Я? Я?

-Ти, ти,-Алекс легко посміхнувся.-Правда скільки мороки було, щоб її освоїти. Нюанси з маніпуляцією чужою кров’ю, правильний розрахунок кількості мани… І це тільки базові моменти, по яким ти мене ганяла. А коли ми почали вникати в тонкості цієї техніки…