Розділ 6

Розділ 6

Кімната для тренувань виглядала, наче шматочок лісу, перенесений до Академії. М'яке світло падало через прозору магічну стелю, створюючи ілюзію денного неба. Невелике озерце дзеркально відображало гілки дерев, а свіже повітря додавало відчуття реальності. Алекс стояв на галявині, розглядаючи кришталево чисту воду озера. Він глибоко вдихнув і подумав: "Непогано. Навіть заспокоює."

Двері з легким шурхотом відчинились, і до кімнати зайшла Арія. Її погляд був серйозним, але вона трохи знітилася, коли зупинилася перед Алексом.

— Привіт, — сказала вона рівним тоном.

— Привіт, — відповів Алекс, обернувшись до неї.

— Я хотіла... — почала Арія, трохи зволікаючи. — Вибачитися за свою вчорашню поведінку. Можливо, я трохи... погарячкувала.

Алекс іронічно посміхнувся:

— Трохи? — він підняв брову, але в його голосі не було злості. — Гаразд, вибачення прийняті.

Арія полегшено кивнула і, ніби бажаючи змінити тему, запитала:

— Тож, що ми будемо сьогодні робити?

— З того що я вчора побачив, питань по базі в мене немає, — сказав Алекс, складаючи руки на грудях. — Тому ми зосередимося на вдосконаленні твоїх навичок. А найкращий спосіб для цього — поєдинки.

Арія вдоволено посміхнулася:

— Нарешті щось цікаве. Я не великий фанат теорії.

Алекс посміхнувся у відповідь:

— Тут ми схожі. Тому я й обрав цей метод. Але одразу попереджаю: якщо результат мене не вразить, повернемося до азів.

Арія насупилася й уперто промовила:

— Навіть не сподівайся.

— Чудово, тоді покажи все, на що здатна, — сказав Алекс, простягнувши руку вперед. Його зап’ястя трохи почервоніло, і кров, витікаючи тонкими струмками, почала формуватися в меч із червоним, блискучим лезом.

Арія з насмішкою подивилася на нього:

— Як скажете, вчителю,-в її руках з’явилися два кинджали.

Вони обоє зайняли бойові стійки. На мить між ними запанувала тиша, наповнена напругою.

— Починаємо, — сказав Алекс, і в ту ж секунду вони кинулися один на одного.

Цього разу Алекс не лише ухилявся від атак Арії, але й сам почав наступати, тестуючи її оборонні навички. Його меч із крові швидко і точно рухався, змушуючи Арію реагувати миттєво. Її кинджали майстерно відбивали удари, і тепер дівчина була набагато спокійнішою, ніж учора.

"Вона зосереджена," — подумав Алекс, ухиляючись від її контратаки.-“І як я думав, цього разу Арія робить менше помилок, хоча деякі рухи все ще залишалися недосконалими.” Її впевненість зростала з кожною миттю, але йому вдалося помітити кілька слабких місць.

Через кілька хвилин інтенсивного спарингу Алекс підняв руку, сигналізуючи про завершення.

Арія, трохи задихана, витерла піт із чола й запитала:

— Ну що ж, як тобі мої навички, вчителю?

Алекс усміхнувся, опускаючи меч.

— Непогано, дуже непогано. Ти показала себе значно краще, ніж учора. Але є кілька моментів, які варто покращити. Твої удари стали точнішими, але під час широких замахів ти сильно відкриваєшся. Це може зіграти проти тебе в реальному бою.

Арія кивнула, сприймаючи його слова серйозно.

— Що ще?

— Деякі твої рухи трохи неточні, особливо під час швидких маневрів, — продовжив Алекс. — Це можна виправити регулярними тренуваннями з акцентом на контроль над власним тілом. Потрібно зосередитися на координації рухів.

— Я зрозуміла, — сказала Арія, відкинувши волосся назад. Її очі палали рішучістю. — Що ж, готова до другого раунду.

Алекс посміхнувся, помітивши її ентузіазм.

— Як скажеш. Пам’ятай про зауваження, — він знову підняв свій меч.

Арія зайняла бойову стійку, готова продемонструвати свої покращені навички.

Тренування завершилося після кількох напружених раундів. Арія лежала на траві, важко дихаючи, а Алекс сидів поруч, витираючи піт із чола.

"Хто б міг подумати, що ця дівчина змусить мене так потіти?"-промайнуло в його голові.-“Не думав що вона буде так швидко адаптуватися під мої слова. Такими темпами, орієнтовно через пів року, ми доб’ємося хорошого результату. З радістю сказав би їй це вголос, але боюсь тішити її его.”-Алекс посміхнувся, дивлячись на втомлену Арію.

Раптом у кімнату зайшов Адам. Він зупинився, подивившись на сцену перед собою, і підняв брову з цікавістю.

— О, а тебе яким вітром сюди занесло? — запитав Алекс, піднявши голову.

Адам посміхнувся, наближаючись до них.

— Заняття закінчилися, і я вирішив провідати вас, — відповів він, поглядаючи на Арію, що все ще лежала на траві.

Алекс здивовано перевів погляд на неї.

— До речі, а ти чому не на заняттях? — поцікавився він.

Арія, все ще трохи задихана і все ще лежачи, кинула погляд на Алекса.

— Я також отримала пропуск від Елізабет, але тільки на частину лекцій, — сказала вона, відмахнувшись.

Адам, дивлячись на Арію, вирішив її підколоти:

— То це виходить Алекс тебе переміг? Як же передбачувано.

Арія різко піднялася, зірвавшись на ноги, і з жартівливою злістю кинула погляд на Адама.

— Повтори но ще раз, Адаме! — почала вона, наближаючись до нього.

-Кажу що наша “Непереможна графиня”,-Адам спеціально зробив акцент на останніх словах,-змогла програти простому хлопцю. І ця після того, як дехто обіцяв мені, що більше нікому й ніколи не програє.

-Ти сам напросився.

Між ними почалася дружня сварка, повна підколів. Вони обмінювалися легкими ударами й дотепними фразами, як це роблять старі друзі, що знають один одного з дитинства. Алекс лише із посмішкою спостерігав за їхньою виставою, відчуваючи, як напруга тренування поступово відступає, залишаючи приємне відчуття легкості й задоволення.

Алекс і Адам увійшли до їдальні, де панувала тепла і затишна атмосфера. Студенти за столами весело розмовляли, сміялися, а деякі зосереджено їли, заглиблені у свої думки. Хлопці вибрали вільний стіл і взяли собі їжу.