Розділ 4

Розділ 4

Алекс пробудився рано вранці, коли небо лише починало забарвлюватись у перші промені сонця. Він перевернувся на бік, втупившись у небо за вікном, і подумки пробурмотів:

"І чому я прокинувся так рано…"

Він намагався знову заснути, закривши очі та відкинувшись на подушку, однак сон уперто не повертався. Кілька хвилин по тому Алекс здався. Піднявшись із ліжка, він натягнув сорочку та вирушив униз на кухню випити склянку води, щоб остаточно прокинутися.

Спускаючись сходами, він несподівано почув легкі звуки з кухні. Спочатку йому здалося, що це вже прокинулася мати, але, увійшовши всередину, Алекс побачив Альфу та ще трьох покоївок, які тихо порались біля столу, готуючи сніданок.

-Сирено, я це зараз один бачу?-подумки звернувся Алекс до Сирени.

-Тільки не кажіть, що Ви не очікували чогось подібного,-спокійно відповіла Сирена.

-Я до цього не скоро звикну,-відповів Алекс Сирені, а вголос сказав,-Доброго ранку. Бачу вам як і мені не спиться з самого рання,-добавив він легко посміхаючись.

Дівчата, які були поглинені роботою, тільки зараз помітили хлопця. Спочатку вони переглянулися між собою, після чого хором, і з серйозним тоном, відповіли:

-Доброго ранку, Володарю.

-Сподіваюсь, ми Вас не розбудили?-далі вже Альфа продовжила сама.

-Та ні, вас взагалі не було чути, поки я не спустився. А ви чого так рано прокинулись?

-Це наш обов’язок, пане Алекс,-Альфа спокійно відповіла,-Задача покоївок — прокидатися раніше за хазяїна та готувати все для його комфорту.

— Та який я вам хазяїн?- Алекс важко зітхнув.-Я не збираюся ставитися до вас, як Монтамери. Я хочу, щоб між нами були дружні відносини, без ось цих формальностей, — промовив він, уважно вдивляючись у здивовані обличчя дівчат.

Їхні обличчя виражали справжню розгубленість, і Алекс, на мить завагавшись, звернувся до Сирени:

-Я щось не те сказав?

— Їм просто потрібен час, Володарю, — розважливо відгукнулася Сирена. — Такий підхід для них у новинку.

— Якщо це ваш щирий намір,- Альфа зібралася з думками, і тепер у її голосі з’явилося щось легше, ніж офіційний тон,-ми будемо старатися, пане Алексе… тобто, будемо старатися сприймати вас як друга. Але… прошу не гніватися, якщо спершу нам важко буде відвикнути від звичних звернень, — сказала вона, а на її обличчі вперше з’явилася легка, майже невловима усмішка.

— Вже чудовий початок,-Алекс посміхнувся, радіючи такому повороту. Раптом помітивши, що на кухні лише четверо дівчат, запитав: — А де всі інші?

— Троє вже працюють у саду, — пояснила Альфа. — А решта пішли за покупками, як тільки відчинилися магазини.

— Прекрасно! Сподівався, що хоча б одну вмовлю взяти вихідний, а вони вже розбіглися хто куди, — Алекс театрально зітхнув, усміхнувшись дівчатам. — Що ж, дозвольте хоча б вам допомогти.

Алекс закотив рукави й приєднався до покоївок. Спочатку дівчата здивовано переглянулися, але, побачивши його завзяття, мовчки прийняли допомогу. На кухні панувала тепла, дружня атмосфера. Здавалося, усі забули про вчорашній день і хвилювання. Дівчата ділилися короткими жартами, а Алекс, незграбно пробуючи щось зробити, викликав у них стримані усмішки.

Стіл поступово наповнювався простими, але апетитними стравами: підрум’янений домашній хліб, миска зі смаженими яйцями, овочі, сир і трав’яний чай. Аромат щойно випеченого яблучного пирога огортав кухню.

Раптом до кухні зайшли Габріель і Емма. Емма затрималася на порозі, вдихаючи повітря, наповнене ароматами.

— Що тут відбувається? — здивовано запитала вона. — І що це так смачно пахне?

Алекс обернувся, обтрусивши руки від борошна.

-Ми з дівчатами вирішили трохи попрацювати на кухні, — відповів він, жестом запрошуючи батьків зайти.

Альфа підійшла ближче, ввічливо схиливши голову:

— Прошу, сідайте. Сніданок готовий.

Габріель і Емма, трохи здивовані, сіли за стіл, а Алекс сів навпроти них. Поки вони їли, покоївки, тихо поклонившись, залишили кухню. Алекс проводив їх поглядом, і у нього промайнула думка:

“У новому домі обов’язково повинен бути великий стіл, щоб ми могли їсти разом.”

Сніданок пройшов у теплій тиші. Алекс, батьки, і навіть звичайні страви створили особливий затишок.

Як тільки вони закінчили, у двері хтось постукав. Алекс миттєво піднявся, кинувши через плече:

— Я відчиню.

Відчинивши двері, Алекс побачив на порозі графа Астаріона. Він стояв із м’якою, але впевненою усмішкою.

— Доброго ранку, Алекс, — сказав Астаріон. — Сподіваюся, я не зарано?

— Та ні, ми якраз закінчили снідати, — відповів Алекс, відступивши вбік, запрошуючи графа зайти. — Проходьте, ми чекали на вас.

Граф увійшов до будинку, злегка нахиливши голову у ввічливому жесті, і попрямував до кухні, де на нього уже чекали Габріель з Еммою.

Як тільки Астаріон переступив поріг кухні, Габріель і Емма відразу піднялися зі своїх місць, та легко вклонилися, вітаючи графа.

-Графе Астаріоне, радий вас бачити,-сказав Габріель.
— Дякуємо за все, що ви робите для нашої родини, — додала Емма з вдячною усмішкою.

— Не варто дякувати, це всього лиш мій обов’язок, — відповів Астаріон з легкою усмішкою. — Якщо ви всі готові, пропоную одразу вирушити до вашого нового будинку.

Через секунду під ними з’явилось магічне кільце, а уже через мить вони опинилися навпроти величного маєтку.

Перед ними постав вишуканий аристократичний маєток із білими колонами, великими вікнами та червоним черепичним дахом. Просторі газони, доглянуті до останньої травинки, прикрашали квіткові клумби з рідкісними рослинами. Гравійна доріжка вела до входу, обрамленого мармуровими сходами, а дві симетричні фонтани, що стояли з обох боків від доріжки, додавали відчуття розкоші.

Астаріон неспішно повів їх маєтком, показуючи головні особливості.

— Цей маєток було побудовано з найкращих матеріалів. Архітектура втілює класику, але з сучасними удосконаленнями. Ось, наприклад, сад, який створювали кращі майстри зі столиці, — він жестом вказав на мальовничий парк за маєтком, де стежки змішувалися зі штучними водоймами та скульптурами.