Розділ 3

Розділ 3

Перед будинком Алекса чекала розкішна чорна карета з золотими гербами родини Монтамерів. Поруч стояла молода покоївка в відповідному костюмі, яка чемно привіталася з Алексом і його родиною, коли вони вийшли з дому.

— Вітаю вас, містере Алекс, пане і пані, — тихо промовила дівчина, опускаючи голову в легкому уклоні. — Мене звуть Альфа, і я буду супроводжувати вас до маєтку нашої шановної родини. Сподіваюся, подорож буде для вас максимально приємною.

— Дякуємо, пані Альфо, — відповів Габріель, оцінюючи витончені манери покоївки.-Нам дуже приємно, що ви турбуєтесь про наш комфорт.

Алекс, окинувши поглядом покоївку, посміхнувся.

— Дуже приємно, Альфо, — сказав він. — Якщо дозволите, я хотів би сісти поруч із вами на місце кучера.

— Ох, сину, ти жартуєш? — зауважила Емма, трохи здивована його бажанням. — Чим тобі місце в кареті не підходить?

Алекс тільки посміхнувся і хитро підморгнув матері:

— Мамо, ну хтось же має переконатися, що дорога безпечна!

Альфа злегка знітилася, але стримано посміхнулася.

— Вельмишановний пане Алекс, прошу вибачення, але я б не радила вам сидіти попереду. Подорож буде значно зручнішою і безпечнішою всередині карети.

— А я так хотів щоб ви розповіли мені щось цікаве про сім’ю Монтамерів під час подорожі,-засмученим тоном продовжив хлопець.-Що ж, доведеться передати Сірілу, що його покоївка відмовилась виконувати бажання гостя. Цікаво, як же він відреагує, враховуючи його палкий характер?

-Алекс, що ти собі дозволяєш,-голос Емми звучав обурено.-Негайно проси вибачення і…

Альфа м'яко зітхнула, трохи зніяковіло опустивши погляд.

— Якщо ви наполягаєте, пане Алекс, то я змушена виконати ваше бажання,-Альфа перебила Емму.-Вибачте, що засмутила Вас. Дозвольте запросити вас на переднє місце.

— Вибачте, будь ласка, за його поведінку, — тихо додала Емма, схиливши голову. — Це взагалі не схоже на Алекса.

Альфа трохи втомлено зітхнула, але зберігала привітність.

— Не варто перейматися, пані, — сказала вона з легким поклоном. — Що ж, якщо пан Алекс дійсно бажає, я не буду йому заперечувати.

“Що ж ти задумав, синку?”-промайнуло в голові Габріеля, сідаючи в карету.

Батьки зайняли свої місця всередині, а Алекс тим часом сів поруч із Альфою, яка взяла віжки й приготувалася до виїзду.

— Дозвольте нагадати, пане Алекс, що наша сім'я дуже пишається довірою, яку ви виявили до нас, погодившись на це запрошення, — м’яко сказала Альфа, ні на мить не забуваючи про стриману покоївську манеру. — Прошу вас не хвилюватися, ми зробимо все можливе, щоб цей візит залишив у вас тільки найприємніші враження.

Карета рушила, і Алекс поглянув на дорогу, відчуваючи передчуття прийдешньої зустрічі.

Декілька хвилин Алекс і Альфа їхали в повній тиші.

— Прошу вибачення за мої слова перед поїздкою, —першим заговорив Алекс. — Не хотів вас образити, але це був єдиний спосіб поговорити з вами наодинці.

Альфа кивнула, стримано посміхнувшись.

— Що ж, пане Алекс, дякую за ваші вибачення. Однак, мушу зізнатися, мені цікаво, що ж настільки важливе змусило вас домогтися цієї розмови,-її голос звучав спокійно, хоча в погляді можна було помітити нотки зацікавлення.

Алекс не відповів одразу. Він підняв долоню, і на ній з’явилось невелике магічне кільце. Альфа, побачивши його, ледь помітно стиснула губи.

— Це магічне кільце вам знайоме? — запитав Алекс, зберігаючи спокійний погляд.

Альфа, оглядаючи кільце, повільно похитала головою.

— Ні, пане Алекс, бачу його вперше, — промовила вона, але погляд дівчини був пильним, ніби вона вивчала кожну його деталь.

— А як думаєте, що відбудеться, якщо я наведу його на вас і почну потроху вливати туди магію? — запитав він тихо, не відводячи погляду.

Обличчя Альфи залишалося незворушним, проте легка напруга все ж промайнула в її очах. Вона не відповіла, але, здавалось, глибоко вдихнула, намагаючись зберегти спокій.

-Не збираєтесь відповідати? Що ж, відповідь мені й не потрібна. Я і так прекрасно знаю, на що воно здатне.-Не відводячи погляду, Алекс відкрив інвентар і дістав звідти маленьку колбу з рідиною.

— Прошу, випийте це, — сказав він, протягуючи колбу Альфі.

Альфа заперечливо похитала головою.

— Пане Алекс, я… не можу цього зробити, — спокійно відповіла вона, але з її голосу звучала прихована тривога.

Алекс злегка нахилився до неї.

— Ви впевнені? — запитав він, стискуючи колбу. — Подумайте добре.

Альфа на мить замислилася, а потім, з неохотою, простягнула руку і взяла колбу. Після короткої паузи вона відкоркувала її і випила вміст до останньої краплі.

— Чудово, — тихо сказав Алекс. Він підняв долоню, і кільце на ній почало світитися яскравіше, коли він влив у нього магію. Альфа затримала дихання, але через кілька секунд стало зрозуміло, що з нею нічого не сталося. Алекс задоволено посміхнувся.

— Все саме так, як я й очікував, — сказав він, і магічне кільце розчинилося, зникнувши з його руки.

Альфа, все ще здивована, подивилася на нього з недовірою.

—Що ви дали мені випити, і чому ця магія на мене не подіяла?

— А ти все ще не здогадалась, Альфа? Це була звичайна протиотрута, що знищила токсин, міс Лоріни. Так що тепер ти повністю вільна від впливу Монтамерів.

Очі Альфи розширилися від здивування, але вона швидко опанувала себе, зберігаючи серйозний вигляд.

— Дозвольте поцікавитися, з якою ціллю ви насправді їдете до маєтку? — її голос звучав уже зовсім по-іншому — серйозніше, рішучіше.

Алекс коротко посміхнувся.

— Нічого особливого. Лише повне знищення цієї родини і порятунок решти прислуг, — спокійно відповів він.

Альфа ще раз подивилася на нього, наче не вірячи своїм вухам.

— І як ви плануєте це здійснити?