Розділ 1

Розділ 1

Вода торкнулась ніг Алекса.

-М-м-м…-Алекс відкрив очі і подивився крізь пальці на небо. Потім він сів і подивився на воду.-Море?-потім він перевів погляд на свої руки.-Рука…На місці,-він декілька разів покрутив нею, стиснув кулак і знову перевів погляд на море.-Красота.

-Рада що тобі сподобалось,-пролунав дзвінкий жіночий голос позаду. Алекс обертається на голос, і бачить жінку, років тридцяти, яка сиділа за невеликим круглим столом, і з посмішкою дивилась на чоловіка.-Чаю?-сказала вона, і в моменті на столі з’явився невеликий кришталевий чайник і дві чашки.

Алекс спокійно встає з піску, і йде до столу. Пройшовши декілька кроків, під його ногами починає лежати не пісок, а трава. Алекс сідає за стіл, бере чашку і робить декілька ковтків.

-І як тобі?

-Це найкраще що я пив за останніх декілька років. Перший ковток відкриває тонкі квіткові ноти жасмину, які плавно переходять у легкі цитрусові відтінки, нагадуючи зрілий бергамот. Середні ноти розкриваються ніжним ароматом весняних польових квітів, а завершуються все це теплим післясмаком медової солодкості з натяком на ваніль і легку м’ятну свіжість. Ідеальний баланс між витонченістю і насиченістю.

-А ти справжній поціновувач чаю, дорогий Алекс,-жінка зробила ковток.-Навіть я не змогла б описати його краще.

Алекс ще зробив декілька ковтків, після чого знову перевів погляд на море.

-І ти навіть нічого не запитаєш? Звідки я знаю твоє ім'я, звідки взялося море, чому пляж різко переходить в лісову галявину, і чому тебе зустрічає така прекрасна жінка. Я думала ти проявиш хоча б якусь зацікавленість,-через декілька секунд тиші говорить жінка.

-А який в цьому сенс? Я вже помер, а це все лише галюцинації, які мені показує підсвідомість в останній раз. Скоро це все закінчиться, і я засну, тому хочу максимально насолодитися краєвидом наостанок.

-Ха-ха-ха... Так для тебе це лише передсмертні галюцинації. А якщо я скажу що ти помиляєшся, м?-загадково промовила жінка і посміхнулась.

-Ну так розкажи мені що це за місце,-Алекс перевів погляд на неї, і також посміхнувся.

-Це світ, який я спеціально створила щоб поговорити з тобою. Тіло твоє може й мертве, однак душа ще живе, і якраз її я і перемістила сюди. Тільки боюсь час на діалог у нас обмежений, і як тільки він закінчиться, твоя душа зникне назавжди. Тому перейду зразу до найважливішого-чи хотів би ти повернутися у минуле?

-Так.

-Швидко відповів,-голос жінки набув трохи здивованих ноток.

-Так ти ж сама сказала що час обмежений.

-І то правда,-вона посміхнулась.-Повертаємось до теми. Я хочу перемістити тебе назад у часі, щоб ти не допустив початку цієї війни. Як ти це зробиш це вже тобі вирішувати, я лише можу тобі трішки допомогти. У тебе ж зараз шістдесят сьомий рівень, так?

-Вгадала.

-Можеш відкрити свою головну панель?

Алекс торкнувся мітки на долоні, після чого перед ними з'явилась панель.

-А тепер дивись: ти повернешся на двадцять років назад, коли тобі було чотирнадцять. Ти знову почнеш все з першого рівня, однак, твої початкові характеристики будуть такі, які ти маєш зараз. Це тобі має зекономити немало часу, і відкрити нові можливості. А щоб ти нічого не забув,-в руках дівчини з'явилось невелике кільце.-Тримай. Воно збереже тобі пам'ять після переміщення,-вона простягнула його Алексу.-Що ж, ми впоралися набагато швидше ніж я очікувала, тому якщо у тебе є якісь запитання, можеш задавати,-вона зробила ковток чаю.

-Хто ти і звідки мене знаєш?

-Я-богиня часу Люменія. А знаю я тебе, оскільки довго спостерігала за тобою.

-І чим же я зумів привернути увагу самої богині?

-На це питання я не хочу давати прямої відповіді, адже так буде не цікаво. Лише дам підказку-ти сильно допоміг мені, сам того не усвідомлюючи. Після того я почала своє спостереження і отриманої інформації мені вистачило, щоб довірити тобі таке завдання.

-А чому ж ти сама не можеш повернутися у минуле і все змінити?

-На жаль, окрім маніпуляцій з часом і душами я більше нічого не вмію, тому в минулому мені немає що робити. І до речі, коли в минулому знайдеш мене, поверни кільце назад, будь-ласка.

-Добре, але де мені тебе шукати?

-Для початку...-Люменія різко замовкла, і декілька секунд сиділа непорушно.-Боюсь, час закінчився,-швидко сказала вона.-Вибач що не можу дати більше відповідей.

-Не переживай,-Алекс одягнув кільце.-Я і так неймовірно вдячний за можливість прожити життя ще раз. Надіюсь коли ми зустрінемося наступного разу, ти знову пригостиш мене цим чаєм.

-Обов'язково,-Люменія навела на нього руку.-Дякую, що погодився на це і удачі,-жінка посміхнулась і навколо її долоні з'явилось магічне коло. Фігура Алекса засвітилась яскраво жовтим, після чого він зник зі стільця.

Алекс різко підірвався на ліжку. Потім він окинув оком кімнату, після чого перевів погляд на кільце.

"Це місце-моя дитяча кімната. Хах, я в минулому. Я реально... В минулому. Навіть коли погоджувався з Люменією, все одно нотки сумніву залишалися. Але тепер... Тепер у мене з'явився шанс все змінити, і я ним скористаюся по повній"-Алекс посміхнувся.

Почувся стук в двері.

-Відкрито,-машинально крикнув Алекс і сховав кільце до кишені. "Але не факт"-зразу промайнуло в його голові.

Двері відкрились, і в кімнату зайшли чоловік з жінкою, які почали спиною підходити до хлопця.

-З Днем Народження,-хором сказали вони, обернувшись. В руках у них був невеликий торт, в якому горіло чотирнадцять свічок.

-Загадуй бажання, Алекс,-ніжним голосом промовила жінка, і вони передали торт Алексу.

На очах хлопця виступили сльози. Він швидко задув свічки, поставив торт на підлогу і міцно обійняв чоловіка і жінку.

-Як же я за вами скучав,-тихо промовив хлопець.

-З-задушиш,-промовив чоловік, роблячи вигляд що задихається.