Глава 8

У цьому світі все було не так. Ні, Евеліна, звісно, вже чітко розуміла, де саме опинилася, але відкриття сьогоднішнього ранку було надто несподіваним навіть для світу магії.

Прокинувшись, коли сонце вже яскраво світило, а місцеві жителі гасали зайняті кожен своєю справою, немов мурахи в мурашнику, Ева вдяглася і гвинтовими сходами спустилася на перший поверх. Зазирнула у вітальню. Там господині щось принесли в коробках різного розміру, і вона все уважно перераховувала. Евеліна не захотіла відволікати Нідію від вочевидь важливих справ і звернула у відкриту простору кімнату в протилежному від вітальні боці.

Судячи з усього, вона опинилася в майстерні. Тут були манекени, нитки, тканини... Схоже, Нідія створює одяг... з кишенями. Куди ж без них? Дивно, дідусь начебто щось інше про неї говорив. У майстерні метушились чотири дівчини. Одна викроювала, інша пришивала, третя вирізала, а четверта вже в готове вбрання щось розкладала по кишенях.

— Доброго ранку! — привіталася Ева, переступивши поріг.

— О! Ти вже прокинулася? Доброго ранку! — прощебетала одна з дівчат.

— Як відпочила? — запитала друга.

— Що сталося вночі? — цікавилася третя з виглядом змовниці.

— Дівчата, це так нетактовно, з вашого боку, засипати гостю запитаннями, навіть не представившись... — суворо зауважила четверта дівчина.

І інші трохи притихли, напевно, зніяковівши.

— Мене звати Тара, а це мої сестри: Дара, Вара і Яра, — вказала рукою в бік дівчат.

— Дуже приємно, — відповіла Евеліна, про себе подумавши, що імена підібрані дуже оригінально.

— Нідія — наша мати. Ми допомагаємо їй створювати магічний одяг, — широко посміхнулася. — А тепер розповідай, як відпочила? Що вночі сталося?

Куди й поділася вся серйозність і суворість Тари?! Миттю підскочила до Евеліни з палаючими від цікавості очима.

— Так, не встигла Ева спуститися, як ви вже мучите її запитаннями! — пролунав за спиною голос Нідії. — Може, вона й не прокинулася ще толком! — дорікнула дочкам мати.

— Доброго ранку, Нідія! Усе гаразд, я прокинулася і сповнена сил. Навіть дивно, якщо чесно. У своєму світі я кілька чашок кави випиваю, щоб так почуватися... — замовкла Евеліна на півслові, замислившись.

Так, ще вчора її день починався, як зазвичай, із кави. Як багато всього змінилося за добу... Стоп! Доба! І за цю добу вона, крім вчорашньої ранкової кави, нічого не їла й не пила! Щось у душі почало бунтувати. Це що ж за народ такий «гостинний», ці білі маги, якщо не запропонували попаданці навіть скибку хліба? Але ж вуха продзижчали про те, яка важлива для Них Ева! І якщо білі маги морять голодом її, що тоді очікувати від темних?

— Нідія, а чому мені не запропонували поїсти? Одяг подарували, а про їжу не подбали... — запитала, намагаючись приховати образу в голосі.

— А хіба ти відчуваєш голод? — округлила очі жінка.

І в її доньок аж обличчя витягнулися від подиву.

Евеліна задумалася. Почала прислухатися до свого організму. Вражаюче, але голоду й близько не відчувала. Мабуть, тому й не не згадала про їжу раніше.

— Ні, — видихнула здивовано. — Зовсім їсти не хочу, — мотнула головою.

— Ну ось бачиш! А то налякала, — розсміялася Нідія. — Я подумала, що збій якийсь трапився, а ми не врахували, і тепер ти страждаєш від голоду... Жахливе відчуття, — скривилася.

— Збій? По-моєму, збій якраз у тому й полягає, що я зовсім не хочу їсти, — заперечила Ева.

— Ні, дитино, у цьому світі ніхто не їсть і не п'є через потребу. Виключно для задоволення іноді або в лікувальних цілях. Але ми не готуємо. Кухня, якщо і є в будинку, призначена для приготування чародійного зілля. Ми ж вважаємо за краще смакувати нектар із квітів, який здатний вилікувати будь-яку недугу; мед диких бджіл, що дарує довголіття; солодку росу з лісових трав, що наповнює силами після подорожей в інші світи... Та багато чого ще! Але не часто.

— Нічого собі! — не стримала здивованого вигуку Евеліна.

— Так-так, люба, їжа не є для нас життєво необхідною. І це дуже зручно, скажу я тобі... — покивала головою Нідія. — Ми не витрачаємо величезну кількість часу на приготування страв і безпосередньо вживання їжі, як це заведено у вас. Ми не втрачаємо можливість продуктивно працювати і повноцінно жити, якщо не з'їмо щось протягом тривалого часу. Не відчуваємо цього жахливого дискомфорту в животі, бурчання, коли полонить голод, — знову скривилася.

Поки Нідія розповідала, її доньки вже повернулися до роботи.

— Ти так детально знаєш, що таке голод? — скептично підняла брову Ева.

— Звичайно! Я ж бувала у вашому світі! — знизала плечима жінка.

— А в моєму світі маги теж їдять? — уточнила дівчина.

— А хіба великий Форант обходився без їжі? — схилила голову на бік Нідія.

І справді! Адже дідусь абсолютно нічим у звичках і поведінці не відрізнявся від будь-якої іншої людини! І як сама про це не подумала? Хмикнула, похитавши головою.

— Але, якщо ти бажаєш скуштувати наші місцеві смаколики або просто звикла жувати і не можеш нічого з цим вдіяти, зараз же скажу Заріону, і він принесе тобі частування! — махнула рукою Нідія.