Глава 6

Спати зовсім не хотілося. Не знала, звісно, котра зараз година... Ну, або як тут вимірюється час? Стільки всього ще треба було дізнатися. Ось про це якраз і розмірковувала, міряючи кроками кімнату.

Розглядала елементи інтер'єру, одяг, засоби особистої гігієни, які знайшла у ванній кімнаті. Так цікаво, багато речей були схожі на ті, до яких Евеліна звикла в житті у своєму світі. Наприклад, зубна щітка мало чим відрізнялася. Просто була без напису з маркою виробника. Власне, цих написів і на інших речах не було.

А от сама ванна її дуже вразила! По-перше, Ева вперше в житті бачила ванну й умивальник, та й усе інше, з каменю! Але далі — більше! Навіть водні процедури перед сном у цьому чудесному світі — суцільна магія! Спочатку для дівчини було загадкою, як умитися хоча б? А все тому, що крану не було. І в кого спитати, де взяти воду? Роздратовано обперлася руками в умивальник, і вода полилася нізвідки, просто з повітря! Очманіти! Той самий фокус повторила і з ванною. До слова, вода не тільки з'являлася сама по собі, а й зникала в мить у невідомому напрямку. Так... Куди там усім цим розумним технологіям до справжньої магії?!

Довго розглядала й одяг, щедро подарований їй деякими мешканками Влорана. Біла довга сукня з якоїсь легкої, просто невагомої, немов хмара, тканини. Це подарунок від Ати, старійшини, з якою познайомилися не так давно. І ще одне вбрання, менш ошатне, але дуже практичне: кофта і штани. Його передали від Нідії. І навіть якби Евеліні не сказали, від кого цей подарунок, не складно було б здогадатися, бо і кофта, і штани були вкриті кишенями різної форми і розміру, як і на вбранні самої жінки. Дуже цікава особливість стилю. Але справжнім сюрпризом виявилося те, що кишені були непорожні! У кожній якась дрібниця: камінчики, скельця, пісок, пір'я... Багато чого. Навіщо? Ева відклала одяг і вирішила, що завтра знайде дарувальниць, віддячить, а заодно й у Нідії запитає. Але, крутившись у ліжку без сну, і сама раптово все зрозуміла, точніше, згадала...

Нідія, вочевидь, теж була персонажем із казки дитинства. Добра чарівниця з кишенями, наповненими чудесами. Всю казку цілком дівчина не пам'ятала, так уривки... Щоправда, це наштовхнуло на думки про те, що, найімовірніше, вона не все розповіла на зборах старійшин, не все ось так одразу пригадаєш, а, мабуть, доведеться. Зараз від цих казок залежало благополуччя і цього дивовижного світу з його добрими мешканцями, і світу, в якому виросла вона.

І хоч Евеліна прийняла для себе рішення згадати якомога більше і зробити все, що в її силах для порятунку світів, але розповідати поки що про свої спогади всім місцевим мешканцям вона не планувала. Хоч би як там її цей Заріон не переконував, що тут усі добрі та світлі, а на те, що відбувається, Евеліна дивилася через призму свого досвіду. І щось їй підказувало, що не існує в жодному світі абсолютно кришталевої людини або іншої істоти, стійкої до спокус, негативних впливів...

Усі ці думки не давали їй заснути. Такий емоційний підрив! А ще світло від цих чи то ламп, чи то свічок, які ніяк не виходило вимкнути... Намагатися заснути — марно, знала вже прекрасно себе в такому стані. Зазвичай допомагала книжка або якийсь документальний фільм по телевізору. Ось тільки тут у Евеліни не було ні того, ні іншого.

Але, якщо подумати, тут у неї було дещо цікавіше. Встала і підійшла до дзеркала на стіні. Звісно, без магічного впливу це було всього лише звичайне дзеркало, в якому, крім себе коханої, більше нічого цікавого не побачиш. І користі... Хіба що зачіску поправити. І нехай здібностями, як у тутешніх мешканців, Евеліна похвалитися не могла, але й нічого не втрачала, вирішила спробувати «увімкнути» дзеркало, як це робив Заріон. Зрештою, умивальник її послухався ж!

Із дзеркалом усе виявилося складніше. Не хотіло воно піддаватися. Евеліна вже навіть вирішила, що нічого й не вийде. Але скло раптово почало змінюватися. І дівчина застигла, вдивляючись у неясні картинки. Ліс. Річка. Знову ліс. А це що? Печера? Хатина? Чиїсь руки... Хтось щось розтирає маленьким пласким каменем на великому камені. Потім щось вариться. Пляшечка з якоюсь рідиною...

Що це все означає? Навіщо дзеркало показує картинки Еві? Варто було про це подумати, як дзеркало помутніло, а потім виникло нове зображення. Жваве місце. Багато... магів, судячи з одягу і того, що вони демонструють здібності. Ярмарок якийсь, чи що? Так, стоп! А це що? Та це ж вежа на головній площі! Хтось входить усередину. Гвинтові сходи, що ведуть майже від самого входу на оглядовий майданчик під дахом. Вау! Цікаво, звідти справді такий краєвид відкривається? Так, а тепер знову чиїсь руки і згорток, який кудись ховають... Куди саме, побачити не вдалося, дзеркало раптово стало звичайним.

Ева ще якийсь час дивилася величезними очима просто на саму себе. Думки закрутилися в голові ще інтенсивніше. Так... Заспокоїлася, налаштувалася на сон... От що вона зараз побачила? Майбутнє? Минуле? Не знала, але здавалося, що картинки дзеркала тут показують не просто так. Напевно, Евеліна мала роздивитися щось важливе.

Розвернулася і попрямувала до вікна. Ця вежа з дзеркала — буквально як на долоні. Вона в самому центрі площі.

Піддавшись якомусь незрозумілому пориву, швидко вдягнула свої речі (так усе ж звичніше) і вийшла тихенько з кімнати. Обережно ступаючи, пройшла коридором до сходів, що ведуть вниз. Не хотілося когось розбудити чи налякати.

Вийшла безперешкодно, непоміченою. На вулиці теж ні душі. Одразу й попрямувала до вежі. Підійшла, походила навколо. Нічого. А хіба розраховувала щось знайти? Якщо й так, то точно не зовні, а всередині вежі. Може, вхід не замкнений? У цьому світі наївних магів не здивувалася б.