Глава 4.1

Від вигляду цього замку Евеліна просто дихати забувала, настільки вражаючий він був.

— Це найперший замок, побудований уже за допомогою магії, — розповідав Заріон.

Так, застосування магії багато що пояснює, хоча їй здавалося, що будова занадто грандіозна навіть для магів.

Незважаючи на всю зовнішню велич, усередині замку був досить лаконічний інтер'єр. Жодних позолочених елементів в оздобленні, жодного й натяку на розкіш у розумінні земної людини. Багато дерева, величезні вікна і щось між світильниками і підсвічниками, не розібралася ще з цими приладами.

Тільки-но вони переступили поріг, до них назустріч вийшла струнка худорлява жінка з сивим волоссям. Вбрана вона була в білу сукню простого крою, а на плечі накинутий довгий білий плащ із капюшоном, через що нагадувала типову Зиму чи Хурделицю на дитячих святах у садочку. Підійшовши ближче, жінка уважно подивилася на Евеліну, а потім, привітно посміхнувшись, заговорила:

— Здрастуй, Ево! Рада, що ти, нарешті, з нами. Я — Ата, одна зі старійшин Влорана.

— Дуже приємно, — відповіла дівчина.

— Заріон, усі вже зібралися. Одягайте плащі та приходьте до зали, — Ата розвернулася і пішла у протилежному від них напрямку.

А Евеліна зі своїм супутником попрямувала до приміщення, що нагадувало гардероб. І вкотре вона була вражена. Стільки білого одягу в одному місці вона в житті не бачила! Одні тільки плащі, як у Ати. Згадала, що й Заріон при першій зустрічі був у схожому, але коротшому.

— Ось, одягни, це для тебе приготували, — вказав на манекен, а сам пішов далі, здавалося, серед тисяч однакових плащів розшукуючи саме свій.

Еві навіть цікаво стало. Не гаючи часу, приміряла новий одяг. Із джинсами такий фасон плаща виглядав безглуздо, але її це не бентежило. Кумедно, відчувала себе супергероєм, від чого посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі.

Як пояснив Заріон дорогою до зали, де на них чекали, цей елемент одягу — частина традиції. У повсякденному житті його носити не обов'язково. Хоча багато хто, і він зокрема, насичують плащі захисною магією і тільки в них переміщаються в інші світи.

Дійшовши до величезних дверей, Заріон підняв праву руку і направив на них долоню. Момент — і стулки відчинилися, відкриваючи перед ними величезну круглу залу з високою стелею і, вже звично, величезними вікнами.

Тут на дерев'яних кріслах сиділи старійшини, які відразу ж піднялися на ноги, побачивши прибулих. Евеліна швидко окинула поглядом присутніх. Усі посміхалися, єдине, що помітила, важко було виокремити якісь деталі, з огляду на те, що присутніх було, напевно, понад сотню. І все ж, незважаючи на ці усмішки, стало якось не по собі. Якщо й існувала жіноча інтуїція, то, схоже, сьогодні Ева почула і свою. До слова, нічого доброго інтуїція не говорила.

— Я радий вітати тебе, Ево! — зробив крок уперед високий чоловік із сивиною на скронях і в бороді. — Мене звати Бріг. Від імені всіх старійшин, хочу висловити нашу радість з приводу того, що ти тепер із нами в боротьбі за благополуччя нашого дому, Влорана! — пафосно, на погляд Евеліни, виголосив промову, широко посміхаючись і мруживши очі.

— Не зовсім розумію поки що, чим можу бути вам корисна в боротьбі, але якщо всі тут так на мене розраховують... — розвела руками дівчина.

— Я, здається, зрозумів, що придумав великий Форант, — заговорив Заріон. — Він не просто наділив свого нащадка знаннями, а й сховав їх.

— Цікаве припущення, — ще більше примруживши очі, задумався Бріг.

А Евеліні цікаво стало, чи він бачить, узагалі, хоч щось, постійно ось так мружачись?

— Розташовуйтеся! Ми готові вас слухати! — вказав на вільні місця Бріг.

І добре, що їм дозволили сісти, бо бесіда була дуже довгою і виснажливою. Спочатку Заріон розповів, що дідусь повідав про Влоран, як про казкову країну. Потім припустив, що, найімовірніше, в одній із казок і криється натяк, як перемогти темних магів Кешира.

І ось тут почалися справжні тортури! Спочатку Евеліну попросили переказати кожну історію, почуту в дитинстві. Потім посипалися запитання, щоб з'ясувати, що їй відомо про Влоран загалом. Не знала, скільки тривав цей допит, але таке відчуття, що починала приростати до дерев'яного крісла. Усі розуміли, що вона вже виснажена, але все одно з маніакальним завзяттям намагалися щось дізнатися. Просили постаратися і ще щось згадати. Поблажливим був лише Бріг, який постійно гальмував інших старійшин, нагадував, що дівчина й так багато сьогодні пережила. Він, власне, і запропонував закінчити збори, щоб дати можливість Еві освоїтися. Дуже великодушно... Але, не могла не визнати, це було не зайвим. Хотілося докладніше дізнатися про загрозу, що нависла над Влораном, гляди, щось корисне й згадає.